Євгенія Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Аж занадто скромно жив отець Поль, і сам, разом зі своєю служницею Крістіною Грійо, підсукавши поли сутани, порався на городі і в саду. А коли паства кликала отця Поля справити ту чи ту требу, він ніколи сам не призначав ціну — кожен давав скільки міг. Отець Поль турбувався не тільки хлібом насущним: в нього була мета в житті — робити людям добро, полегшувати їхні страждання. І тільки одну слабкість знали парафіяни за отцем Полем: він так любив книги, що вони заміняли йому усі життєві радощі — і щедру, вишукану їжу, і сон, і спокій. У книжковій шафі пана Поля стояло стільки книжок, що, либонь, най-можновладніший сеньйор міг би позаздрити. Та ще яких книжок! Тільки дуже вчена людина могла прочитати бодай половину з них.

Кюре бачив, як важко доводиться родині Пежо, тож вирішив допомогти чим може. Грамотному завжди легше вибитися в люди, тому добре б зайнятися навчанням їхнього старшого онука, Жака. Сказано — зроблено. І отець Поль заходився навчати хлопчика. Жа-кові саме виповнилося тоді дев'ять років. Та як швидко почав він складати букви в склади, а склади в слова!

Отець Поль знав, що Жак, як і всі інші онуки Маргарита Пежо, ніколи не наїдається досхочу, і завжди після уроків чимось пригощав хлопчика.

Католицька церква зобов'язує своїх служителів не одружуватися, не заводити сім'ю. А отець Поль ніжно любив дітей, і сина йому замінив племінник Фірмен, якого сестра віддала кюре на виховання. Сільські старожили ще пам'ятали рослого, веселого хлопчика, який спочатку мешкав у дядька, а потім приїздив до нього лише влітку. Додержуючись суворої економії у своєму господарстві, отець Поль щороку посилав сестрі в Париж гроші й вимагав, щоб Фірмена навчали кращі вчителі. Влітку отець Поль мав ні з чим незрівнянне задоволення, коли, перевіряючи успіхи Фірмена, пересвідчувався, що хлопчик здібний і багато, не за віком, знає. Потім… потім Фірменова мати померла, а дядько допомагав йому далі, щоб той здійснив свою мрію — став студентом медичного факультету.

Жак багато чув від отця Поля про його племінника Фірмена Одрі. Кюре говорив про нього, мабуть, з не меншою повагою, ніж про грецьких і римських героїв, яких ставив за взірець своєму учневі.

З Парижа, де він жив, навчаючись на останньому курсі медичного факультету, Фірмен Одрі поїхав мандрувати і зник безвісти. Про незвичайні здібності, волелюбство й справедливість Фірмена кюре міг розповідати годинами і говорив так захоплююче, що його ніколи не набридало слухати.

На стіні скромно обставленого кабінету кюре висів облямований засохлими квітами портрет Фірмена, написаний рукою невідомого і малодосвідченого художника. І хоч фарби покладено ще невміло, а риси обличчя дещо розпливчасті, Жак читав у них те, що не приховалося від очей художника: людина, зображена на портреті, була горда й несхитна духом; незважаючи на це, її обличчя світилося добротою.

Куди б не пересідав Жак у кабінеті кюре, він не міг уникнути погляду цих карих, глибоких очей. Слухаючи розповіді кюре, Жак не раз обіцяв собі в усьому брати приклад з Фірмена. Він знав багато випадків з його життя: ось Фірмен кидається у воду і рятує молоду жінку, яка хотіла втопитися. Довідавшись, що вона самітня і бідує, він турбується про неї, влаштовує її швачкою до відомої кравчині. В університеті Фірмен — улюбленець студентів; одного з них, Малена, вирішують виключити з університету за те, що той погано навчається. Фірмен дізнається про причину: Клод Мален терпить нестатки, на його руках велика родина. Він пропускає лекції лише тому, що для оплати їх найнявся працювати у поштову контору і носить на плечах речі пасажирів. Після важкої фізичної праці наука не йде йому в голову. Фірмен добивається, аби Малену дозволили екзаменуватися серед року, сам готує його до екзамену, і — диво! — Мален блискуче відповідає на всі запитання. Господиня, пані Філіпп, в якої Фірмен квартирує, займаючи кімнатку-комірчину, попадає у вуличну катастрофу: на неї наїхав екіпаж багатія Ленотра, у жінки пошкодження хребта. Самотня, вона лежить без допомоги. Допомога приходить в особі Фірмена Одрі. Він сам накладає їй пов'язку, готує ліки. Адже він закінчує медичний факультет і не сьогодні-завтра буде лікарем. Виходити хвору — це його справа, та хіба можна залишити непокараним винуватця біди Ленотра?

Фірмен добивається до багатія крізь зграю слуг. Спочатку він намагається усовістити його, та коли бачить, що це марна справа, вдається До останнього заходу: нагадує йому, що бідний люд кварталу, де мешкає пані Філіпп, терплячий, але… тільки до певного часу. Уже був колись у їхньому кварталі подібний випадок. Карета винокура Міно збила з ніг торговку каштанами. Міно не захотів нічим допомогти потерпілій. А через якийсь час карета Міно перекинулася на повному ходу. Цього разу зламав ногу сам її власник. Виявилося, що хтось підпиляв вісь. Поліція так і не дізналася, хто винуватець пригоди. Переляканий Ленотр, почувши цю розповідь, похапцем вручає Фірменові луїдор у рахунок щомісячної пенсії, яку багатій зобов'язується виплачувати пані Філіпп.