Джонатан Свіфт - Мандри Ґуллівера

Правителі Блефуску вперто підтримували й заохочували народні хвилювання, переховуючи бунтівників у своїх володіннях. Там друкувалися прокламації та навіть брошури. У Ліліпутії рух тупоконечників було давно заборонено, його прибічників позбавлено права обіймати державні посади, а їхні книжки спалено… Усе ще більше ускладнилося, коли з острова Блефуску в наш бік пролунали звинувачення в єресі й розколі. Ми, за твердженням їхніх теологів, спотворили основний догмат нашого великого спільного пророка Люстрога. У п’ятдесят четвертому розділі духовної «Книги Алкорана» сказано таке: «Усі істинно віруючі та розбивають яйця з того краю, з якого зручніше». А який край – тупий чи гострий – вважати зручним? Як на мене, так це особиста справа кожного вірянина. Тож почалася полеміка, супроводжувана тепер уже релігійними заворушеннями, було написано й надруковано сотні томів, присвячених цьому питанню, однак усе було марно і стосунки між нашими країнами остаточно зіпсувалися. А вигнанці-тупоконечники знайшли притулок в імперії Блефуску й мають величезний вплив на тамтешніх правителів.

І ось – ця жахлива війна триває вже тридцять шість місяців, і жодна з ворожих сторін не здобула вирішальної перемоги. За цей час ми втратили сорок лінійних кораблів і величезну кількість дрібних суден, п’ятдесят тисяч моряків і солдатів загинули. Гадаю, що втрати противника не менші, якщо не більші. Одначе, за доповідями таємних агентів, ворог відряджає новий флот, щоб висадити десант на узбережжя нашого королівства. Його величність, король Ліліпутії, покладаючись на вашу силу й хоробрість, звелів мені змалювати вам справжній стан справ…

Я подякував держсекретареві за довіру та просив переказати його величності моє шанування.

– Перекажіть королю, – попрохав я свого гостя, – що, хоча мені як іноземному підданому не слід утручатися у внутрішні справи іншої держави, я боржник його величності – він урятував мене і подарував мені свободу. Я готовий, ризикуючи життям, захищати його особу та всіх ліліпутів від будь-якого ворога, що загрожує вторгненням у королівство!

Королівство Ліліпутія займає частину узбережжя континенту, а імперія Блефуску – острів, розташований на північний схід від нього; протока завширшки вісімсот ярдів розділяє держави. Я ще жодного разу не був у тій частині берега, звідки видно острів, а дізнавшись про ймовірне вторгнення, і далі намагався не з’являтися там, побоюючись, що мене помітять з кораблів противника. Навряд чи у Блефуску могли знати про моє перебування в Ліліпутії – адже під час війни всілякі стосунки між сусідами було заборонено під страхом смертної кари, до того ж король заборонив вихід суден із портів своєї країни.

Нарешті розвідка повідомила, що ворожий флот стоїть напоготові в одній з гаваней у протоці, очікуючи попутного вітру. Зустрівшись із його величністю, я виклав йому план захоплення всіх неприятельських кораблів і дістав згоду на втілення задуму.

Перш за все я розпитав у досвідчених моряків про глибину протоки та дізнався, що навіть під час припливу глибина її в середній частині дорівнює сімдесяти глюмглеффам, – тобто приблизно шести європейським футам. У всіх інших місцях вона не перевищує п’ятдесяти глюмглеффів. Вирушивши на північно-східне узбережжя, я сховався за піщаним пагорбком та, дивлячись у свою підзорну трубу, нарахував близько п’ятдесяти військових кораблів блефускуанців.

Я одразу ж заходився готуватися до операції. Спочатку розпорядився доставити мені півтори сотні найміцніших та найдовших линв і велику кількість залізних брусів. Завдання було виконане швидко. Линви виявилися завтовшки не більшою за звичайну мотузку, а бруси – такими, як в’язальна спиця. Щоб виготовити те, що мені було потрібно, я зв’язав линви по три, а залізні бруси скрутив і зігнув у вигляді гачків. Кожен із цих п’ятдесяти гачків я прикріпив до кінців тросів.

Потім я знову рушив до того місця, звідки стежив за флотом ворога.

Знявши з себе одяг, черевики й панчохи, в самій шкіряній куртці я ввійшов до води за півгодини до початку припливу. Спершу я йшов убрід, а потім трохи проплив, поки знову не відчув під ногами дно. Мені довелося поквапитись, і вже за двадцять хвилин я опинився в гавані, де стояв ворожий флот. Моя несподівана поява спричинила паніку серед блефускуанців; помітивши мене, вони так жахнулися, що почали кидатися з кораблів у море. Тоді я вийняв приготовані мотузки і зв’язав їх у вузол, зачепивши гачки за ніс кожного корабля. Поки я цим займався, у моє обличчя та руки встромилися тисячі стріл. Тут мені й стали в пригоді окуляри, які я утаїв під час обшуку. Стріли завдавали болю та заважали працювати, але очі були захищені. Тепер лишалося підрізати якірні линви, що утримували кораблі, – і нарешті, взявшись за вузол, який з’єднував усі троси, я потягнув за собою півсотні ворожих військових кораблів.