Наталія Лавлєнцева - Дарина – королева Франції, або Шляхами пірамід

Дарина скинула з плечей, засмаглих за літо на Дніпрі, тонкі бретельки пістрявого шовкового сарафану. Він легко зісковзнув з точеної дівочої фігурки, впавши до ніг, на прохолодний вологий пісок. Сандалії вона встигла скинути раніше, коли переходила по кісточки водою на цю дальню частину пляжу, оминаючи прибережний генделик, давно зачинений такої пізньої пори.

Тоді зняла рожеву плетену резинку, яка з’єднувала дві прядки на потилиці, утримуючи непокірне світло-русяве волосся з мідним відблиском у довгому широкому пасмі до талії. Акуратно закрутила тугий хвіст на маківці та закріпила його цією ж резинкою.

Мочити мереживні стрінги теж не хотілося.

Пісок виявився прохолоднішим, ніж вода. Теплий лагідний Дніпро наче кликав у свої обійми цієї дивної ночі. Його гладеньке плесо, таке ж чорне і зоряне, як небо над ним, зачаровувало блискучою мовчазною красою. Крок за кроком вона занурювалася в теплі річкові води. Невагомий дотик піднімався від ніг усе вище, до самих грудей, приємно лоскочучи гаряче дівоче тіло.

Там, де небеса торкалися чорного обрію води, сходило над Землею величне сузір’я Оріону. Дарина повільно йшла просто на лінію зірок його поясу, що витягся майже перпендикулярно горизонту. Щойно остання зірочка виринула з води, як безкрає дзеркало Дніпра слухняно відобразило цю струнку зоряну стрічку, ніби возз’єднуючись із небесними сферами невідомих світів.

Вона відчула непереборне бажання поринути з головою у цю невимовну красу, у цю єдність земного і небесного, в цю прекрасну ніч, що нависла над сплячим світом. Вдихнула повні груди повітря, що пахло рікою, водоростями й прибережними вербами. Прекрасні дівочі перси здійнялися на мить, аби одразу зануритися у чорні води Дніпра. Легкою хвилькою ріка зімкнулася над головою, мов перебираючи волосся тонкими мокрими пальцями.

Тієї самої хвилини увесь світ наче завмер, а тоді раптом усе навколо закрутилося у водяному вирі.

Що це? Що відбувається?!

У вухах задзвеніло. Очей не розплющити, повіки налилися свинцем. Ні, дихати не можна! Дзвін усе голоснішав, наче хотів розірвати череп зсередини. Вона зненацька усвідомила, що не здатна поворухнути ані рукою, ані ногою – та й взагалі втратила розуміння, де вверх, а де низ. Де має бути дно, а де – повітря…

Але ж у цих місцях завжди було пологе піщане дно!

«Тут немає виру. Тут немає виру! Тут немає…» – майнуло в голові, а далі – тиша і пустота.

Не треба було купатися цієї літньої ночі голяка.

Розумні та розважливі дівчата не вчиняють таких дурниць. І не втрапляють в такі історії.

Це була одна з останніх ночей літа, саме останньої серпневої неділі. Той час, коли наприкінці насиченого літнього життя якось по-дитячому чекаєш дива. Великого чи хоч більш-менш помітного дива – на достойне завершення тих довгих прогулянок зеленими черкаськими парками, відпочинку на узбережжі Дніпра, посиденьок із друзями до ранку. І наче зовсім не віриться, що невдовзі всьому цьому прийде край: просто так, без якихось значних завершальних подій. І тому чекаєш десь у глибині душі цього переливчастого фінального акорду, дзвінкі ноти якого ще довго бринітимуть довгої осінньої пори – одноманітної та недружньої, вже бідної на пригоди й визначні події.

Тільки хто ж міг знати, що цей акорд буде таким несподіваним, довгим і гучним, що змінить усе навкруги, змусить в буквальному сенсі виживати й шукати вихід звідти, звідки виходу немає? Як, власне, і входу…

Але поки що саме така чарівна ніч прийшла на зміну гучному веселому вечору тієї останньої неділі серпня. Дарина з Оленою гарно проводжали цю прекрасну пору в невеличкій милій ресторації просто на березі Дніпра. Ні, гарно – це не означало упитися й горлопанити щось непотрібне на весь голос, час від часу сповзаючи під стіл. Треба сказати, що обидві юні панянки були добре виховані, навчалися в університеті, відвідували художні виставки, любили музику та співи. Ось і тепер їх запросив послухати виступ «живих» музикантів давній друг Микола, гарний скрипаль і просто хороша людина. Потім ще довго сиділи за столом, сміючись та згадуючи це прекрасне тепле літо, коли можна гуляти до ранку з друзями, співаючи під пару мелодійних гітар в парку, та розглядаючи ясні сузір’я у синьо-чорному небі.