Наталія Лавлєнцева - Дарина – королева Франції, або Шляхами пірамід

Як не вистачатиме цього, коли прийдуть холоди, й пальці замерзатимуть, не відчуваючи захололих струн, а прохолодний подих осінньої ночі забиратиметься під курточку. І вже ніхто не гулятиме до ранку, зустрічаючи рожевий світанок дорогою додому…

– А давайте підемо до Дніпра, – несподівано запропонував Микола, коли остання пісня з динаміків стихла, й стомлені офіціанти заходилися ретельно прибирати покинуті столи.

– Вночі?

– Ну а що? Наостанок. Тобі що, далеко додому йти?

– Ні.

– І мені недалеко. І їй недалеко. Все, вирішено.

Авантюра видавалася цікавою і романтичною. Справді, чому б і ні? Всі троє жили в районі портів, відповідно добре знали ці місця. Нічого поганого не мало трапитися.

Неширока асфальтована дорога то піднімалася на пагорб, то спускалася донизу, то знов підіймалася. Ліворуч височіли крани вантажного порту. Час від часу в проміжках між пагорбами виблискувало чорне плесо Дніпра. Праворуч ховалися у темряві сплячі дев’ятиповерхівки. За квартал їх змінили затишні будиночки приватного сектору, що потопали в зелені, ховаючись за нескінченними парканами.

Здавалося, що і небо кольору синього авантюрина теж вигнулося вздовж пагорба – аби схилитися аж на обрії, десь за чорними верхівками далеких дерев. Величезні яскраві зорі, зовсім не такі мілкі, як у вечірньому середмісті, з цікавістю дивилися на нічних перехожих, яким оце якраз кортіло знайти пригод цієї ще теплої привітної ночі. Чумацький шлях, густо й вкритий незліченними блискітками неймовірно далеких світів, розкинувся через авантюринову сферу – від Дніпрового небокраю до самого краю галактики, і зникав десь за дахами.

Не дивно, що розмовляти хотілося про щось таємниче, незбагненне, в унісон цьому загадковому настрою і цій чарівній ночі.

– А ви знаєте, що саме за зірками поясу Оріона зорієнтовано єгипетські піраміди в Гізі? Так само як і піраміди Теотіуакану в Мексиці…

– Нічого собі. Я не чув.

– Овва! Ви не в курсі? Це справді круто! – Дарина, зрадівши можливості розповісти про такі цікаві речі, оживилася. – Фокус у тому, що древні прив’язували свої споруди до зоряного неба і магнітних полюсів. Якщо лінію пірамід в Гізі зобразити на мапі поряд з Нілом, то в такому ж положенні буде розташований пояс Оріону і Чумацький шлях! Тобто, вони пов’язані!

– Нічого собі…

– Та це ще не все. Коли додати до цієї схеми Сфінкса, то його погляд вказуватиме на сузір’я Лева. Найдивніше, що таке положення зірок і пірамід було п’ятнадцять століть тому! Може, саме тоді вони і були збудовані?

– Дивно, – озвалася Олена. – Навіщо так точно орієнтувати за зірками гробниці?

– Напевно, древні вірили, що після смерті душа відлітає до зірок, – висловив своє припущення Микола.

– А ви впевнені, що піраміди – це гробниці?

– Це давно відомо. Вчені довели, – голос Олени був зовсім байдужим.

– Та невже? Чому ж тоді в пірамідах Гізи не знайдено жодного мерця? – не вгамовувалась Дарина.

– Просто вони були розграбовані задовго до появи європейців… – на обличчі Олени відобразилося щире здивування від такого невігластва подруги. Хіба вона не знає елементарних речей?

– Чекайте. Хіба у піраміді Хеопса не було Хеопса?

Розмову перервав гучний собачий гавкіт в якомусь із дворів.

– Та щоб тебе… – обірвався на слові Микола, озираючись на гавкіт чергової собаки Баскервілей.

– Не було! Знайшли лише довгі переходи, вузькі шахти і пару приміщень незрозумілого призначення. Жодних решток людей! Більш того, існує напис на кам’яній плиті про те, що піраміда Хеопса існувала задовго до його народження. У документальних джерелах є лише згадка, що він проводив якісь будівельні роботи біля вже існуючих пірамід. Тобто, вони були збудовані невідомою цивілізацією. Можливо, піраміди взагалі слугували для подорожей у часі чи просторі!

Микола посміхнувся, повівши бровами, і замріяно глянув угору:

– Дарино! Ти зламала мій мозок! Я жив собі спокійно усі свої тридцять з гаком років, упевнений у сталості історичних концепцій, а тут – на тобі! Як я тепер буду спати?

Уся компанія розсміялася. Справді, хіба такі фантастичні теорії мають хвилювати звичайну людину?

Проте зорі зараз були такими близькими. А звичайне життя обивательське – таким далеким…

– А чому в нас немає пірамід? Чому ми не можемо подорожувати в часі шляхами пірамід? Що за несправедливість! – не вгамовувався Микола.

– Цілком можливо, що є. Тобто були. Але збудовані так давно, що решток від них не залишилося…