Жуль Верн - Таємничий острів

Що ж до енциклопедії природничих наук і словників полінезійських говірок, надрукованих англійською мовою, то на жодній із книжок теж не було ні прізвища видавця, ні року видання.

Те саме стосувалося й англомовної Біблії, чудово виданої in-quarto [14], хоча її, здавалося, часто читали й перечитували.

На прекрасному атласі з картами світу і обох півкуль, виконаними в проекції Меркатора і з географічними назвами французькою мовою, також не було ні року видання, ні прізвища видавця.

Отож по жодній із речей неможливо було визначити, в якій країні вона виготовлена, а отже, і якій країні належить той корабель, котрий нещодавно пропливав поблизу цієї землі. Та хоч би звідки з’явився ящик, він виявився справжнім скарбом для колоністів острова Лінкольна. Досі вони користувалися тільки дарами природи, все робили своїми руками і лише завдяки своєму розуму та знанням виходили зі скрути. Здавалося, саме Провидіння послало їм різноманітні промислові товари як винагороду за терпіння і працю. І колоністи гуртом звернулись до Неба з молитвою вдячності.

А втім, один із них не мав святкового настрою. То був Пенкроф. Здавалося, в ящику не виявилося того, чого йому вкрай бракувало, і поки витягували предмет за предметом, його «Ура!» лунало щораз тихіше, а коли закінчили опис майна, усі почули, як він пробурчав:

– Все це чудово, але побачите, що в цьому ящику для мене так нічого й не буде!

На що Наб здивовано запитав:

– Отакої! А чого ж ти, друзяко, хотів?

– Півфунта тютюну, – без тіні усмішки відповів Пенкроф. – Тоді нічогісінько не бракувало б мені для щастя!

Колоністи співчутливо засміялися.

Отже, знайшовся ящик, і тепер більше, ніж будь-коли, належало якнайпильніше дослідити острів, тому домовилися вирушити завтра ж на світанку, піднятися вгору річкою Вдячності й добратися до західного узбережжя. Якщо хто-небудь із потерпілих десь вибрався на тому боці острова, то він, можливо, ледве животіє без харчів і потребує невідкладної допомоги.

Протягом дня колоністи перенесли речі до Гранітного Палацу і охайно розклали їх у великій залі.

Того дня, 29 жовтня, була неділя, і перш ніж лягти спати, Герберт запитав інженера, чи не хотів би той прочитати який-небудь уривок із Євангелія.

– Залюбки! – відповів Сайрес Сміт. Він узяв Священну Книгу і вже мав її розгорнути, як несподівано його спинив Пенкроф:

– Пане Сайресе, я забобонний. Відкрийте навмання і прочитайте перший вірш, який потрапить вам на очі. Побачимо, чи підійде він до нашого становища.

Сайрес Сміт усміхнувся на морякові слова і, виконуючи його бажання, розгорнув Євангеліє саме в тому місці, де між сторінками лежала закладка.

І раптом його погляд упав на червоний хрестик, намальований олівцем перед восьмим віршем VII розділу Євангелія від Матвія.

І тут він прочитав такого вірша:

«Просіть – і буде дано вам, шукайте – і знайдете».

Відплиття. Початок припливу. Берести і кропив’яні дерева. Різноманітна рослинність. Жакамар. Лісова краса. Велетенські евкаліпти. Чому їх називають «деревами від лихоманки». Зграя мавп. Водоспад. Зупинкана ночівлю.

Наступного дня, 30 жовтня, все було готове для запланованої експедиції, яку через останні події належало здійснити щонайскоріше. Та й справді, обставини складалися так, що поселенці острова Лінкольна вже думали не про те, що самі потребують допомоги, а про те, як допомогти іншим.

Отож вони вирішили піднятися якомога вище проти течії річки Вдячності, так далеко, як тільки дасть змогу глибина річки. Таким чином вони подолають значну частину дороги і, не стомлюючись, зможуть доправити зброю й харчі досить далеко на захід острова.

Принагідно колоністам належало вирішити не тільки, яке спорядження необхідно взяти з собою, а й які речі, можливо, доведеться везти назад, до Гранітного Палацу. Коли й справді, як усе про те свідчило, якийсь корабель поблизу острова зазнав катастрофи, на березі знайдеться ще немало корисних і потрібних речей. У такому разі візок більше знадобився б, аніж хисткий човник, але у важкий і громіздкий віз довелося б упрягтися самим, що не полегшувало їхнього завдання і змусило Пенкрофа висловити щирий жаль, що в ящику не знайшлося не лише «півфунта тютюну», а й пари сильних нью-джерсійських коней, котрі вельми стали б у пригоді колоністам!