Жуль Верн - Таємничий острів

Напередодні, після обіду, колоністи дійшли аж до краю мису Щелепи, що за миль сім від Комина. Саме там закінчувалося пасмо піщаних дюн і починалися пагорби вулканічного походження. Навколо вже не здіймалися гранітні кручі на зразок плоскогір’я Широкий Обрій, а тяглося пасмо дивовижних примхливої форми скелястих пагорбів, які облямовували вузьку бухту, відгороджену виступами, що утворилися з мінералів, вивержених вулканом. Дійшовши до того місця, колоністи повернули назад і до ночі добулися до Комина, але не лягали спати, аж поки остаточно не вирішили питання, чи можуть вони думати про спробу залишити свій острів.

Від архіпелагу Туамоту їх відокремлювала значна відстань – тисяча двісті миль. Жодне суденце не допомогло б подолати таку відстань, особливо напередодні осінньої негоди. Про це категорично заявив Пенкроф. Крім того, спорудження найзвичайнісінького човна, навіть якби були всі необхідні інструменти, – надзвичайно складна справа, а оскільки колоністи їх не мали, то потрібно було починати з виготовлення молотків, сокир, тесел, пилок, свердел, стругів і такого іншого, на що знадобиться багато часу. Тож колоністи ухвалили зимувати на острові Лінкольна і для цього підшукати зручніше житло, аніж Комин.

Насамперед ішлося про використання залізної руди, поклади якої інженер помітив у північно-західній частині острова, і виплавку з неї чи то заліза, чи то сталі.

Зазвичай в руді не буває металів у чистому вигляді. Переважно знаходять їхні хімічні сполуки з киснем або сіркою. І саме ті два зразки, які знайшов Сайрес Сміт, належали до таких сполук: один – магнітний залізняк без домішок вуглеводів, а другий – пірит, або залізний колчедан. Найбільше підходила перша руда, окис заліза, з якого за допомогою кам’яного вугілля можна було добути чистий метал шляхом його розпікання, аби видалити з нього кисень. Для видалення кисню руду й вугілля нагрівають до високої температури або досить простим каталонським способом, котрий потребує тільки одного процесу для отримання заліза, або використовуючи доменні печі, в яких із руди виплавляють чавун, а потім, видаляючи з чавуну три-чотири відсотки вуглецю, отримують залізо.

Яку ж найнагальнішу потребу мав Сайрес Сміт? Передусім він потребував заліза, а не чавуну, й мусив знайти найшвидший спосіб його виплавляння. Слід зазначити, що знайдений мінерал був дуже чистий і дуже багатий на цей метал. Це був окис заліза – руда, що зустрічається розсипчастими покладами темно-сірого кольору, дає чорнуватий порох, кристалізується з розчинів правильними восьмикутниками й утворює іноді природні магніти; в Європі вона служить сировиною для випалювання найвищих ґатунків сталі, якою славляться Швеція і Норвегія. Неподалік від її покладів перебували і поклади кам’яного вугілля, яким уже користувалися колоністи. А завдяки тому що всі необхідні для виробництва елементи були поблизу, обробка руди дуже полегшувалась. Подібні обставини ефективно використовуються в Об’єднаному Королівстві, де кам’яне вугілля для виплавляння металу добувають в тій самій місцевості, що й вугілля.

– То що, пане Сайресе, – запитав Пенкроф, – почнемо виплавляти залізо?

– Так, друже мій, – відповів інженер. – А для цього – сподіваюсь, вам це сподобається – спочатку вирушимо на острівець Порятунку і пополюємо там на тюленів.

– На тюленів?! – радісно вигукнув моряк, обертаючись до Гедеона Спілета. – А хіба для обробки руди потрібні тюлені?

– Якщо так вважає Сайрес, то потрібні! – відповів журналіст.

Але інженер уже вийшов із Комина, і Пенкроф почав готуватися до полювання на тюленів, не діставши ясної відповіді.

Незабаром Сайрес Сміт, Герберт, Гедеон Спілет, Наб і моряк зібралися на березі протоки між островами в тому місці, де її легко перейти бродом під час відпливу. Саме на той час вода була на найнижчому рівні, й мисливці перебрели через протоку, не замочивши ніг вище колін.

Отож Сайрес Сміт уперше ступив на острівець, а його супутники – вдруге, оскільки саме сюди їх викинула повітряна куля.

Коли вони вийшли на берег, сотні пінгвінів дивилися на них довірливими очима. Озброєні важкими кийками, колоністи легко могли б забити багатьох із них, та вони не мали наміру здійснювати таке подвійно марне винищення, адже, крім усього іншого, важливо було не налякати тюленів, що лежали на піску за кілька кабельтових від колоністів. Пришельці не зачепили невинних тварин із куцими обрубками замість крил, більше схожих на риб’ячі плавці з рідким лускоподібним пір’ячком.