Жуль Верн - Таємничий острів

Близько дев’ятої ранку колоністи повернулися до Гранітного Палацу.

Того ж дня, порадившись, вони вирішили прискорити спорудження судна, і Сайрес Сміт віддавав цій справі увесь свій час, усе своє вміння. Ніхто не знав, що готує для них майбутнє. Мати велике надійне судно, на якому можна буде вирушити в плавання, а при потребі і в тривалу подорож, навіть у бурю, означало здобути шанс на порятунок. Якби колоністи й не відважилися покинути острів Лінкольна і пливти на новому кораблі до Полінезійського архіпелагу або до берегів Нової Зеландії, все ж таки треба було квапитися, аби відвідати хоча б острів Табор і залишити там записку з повідомленням, де тепер Айртон. Це конче слід було зробити на той випадок, якщо шотландська яхта ще раз з’явиться в тутешніх водах; такою можливістю не можна було нехтувати.

На корабельні знову закипіла робота. Сайрес Сміт, Пенкроф і Айртон, яким допомагали Наб, Гедеон Спілет і Герберт, працювали не покладаючи рук, якщо тільки не траплялося нагальнішої справи. Судно мало бути готове через п’ять місяців, тобто до початку березня, бо пізніше вітри осіннього рівнодення вже не дадуть вийти в море. Отож теслі не розгинали спини. На щастя, їм принаймні не довелося наново виготовляти оснастку корабля – вони цілком урятували її зі «Швидкого».

Весь кінець 1868 року друзі присвятили спорудженню судна і нічого більше не робили. Через два з половиною місяці було поставлено на місце шпангоути й прикріплено перші дошки бортової обшивки. Навіть тепер не виникало сумнівів, що інженер не марно працював над проектом корабля і що той витримає будь-які випробування. Пенкроф трудився без спочинку і завжди бурчав, коли інші колоністи міняли сокиру на рушницю й вирушали полювати. Хоч-не-хоч необхідно було запастися харчами на зиму. Але яке це мало значення для моряка? Він аж кипів, коли на корабельні бракувало когось із робітників. У таких випадках він ставав темним, наче хмара, і з люті починав ішачити за шістьох.

Ціле літо не було гарної погоди. Кілька днів не давала дихати спека, у повітрі аж на дотик відчувалася наелектризованість, і рідко минав день, щоб на острів не налітали грози. З ранку до вечора чувся далекий грім. Небо весь час глухо бурчало – досить звичне явище в екваторіальних зонах.

1 січня 1869 року ознаменувалося страшною грозою. Блискавка кілька разів била в острів. Буря повалила безліч дерев, а серед них і одне з чудових кропив’яних дерев, що захищало пташник із південного краю озера.

Чи не було якогось зв’язку між цими атмосферними явищами і процесами, що відбувалися під землею? Чи не були ті грози відображенням невідомих зрушень у глибинах земної кулі?

Сайрес Сміт гадав, що такий зв’язок мав місце і грози обумовлювались саме відновленням вулканічних процесів.

Третього січня Герберт, піднявшись удосвіта на плоскогір’я Широкий Обрій, щоб осідлати онагра, побачив величезний стовп диму над вершиною гори Франкліна.

Юнак відразу ж попередив про це колоністів, і ті вийшли подивитися на дим.

– Еге-е! – вигукнув Пенкроф. – Це вже не пара, а справжній дим! Схоже на те, що велетень не тільки дихає, а й курить!

Образне порівняння моряка точно передавало характер змін, що відбулися у вулкані за ніч. Цілих три місяці над його кратером здіймалася хмарка пари, але вона свідчила тільки про те, що в надрах вулкана кипить розплавлена маса. Тепер замість пари в небо піднімався густий стовп сірого диму грибовидної форми завширшки футів триста біля основи і заввишки футів сімсот – вісімсот.

– У комині загорілася сажа, – зауважив Гедеон Спілет.

– І нічим не погасиш, – відповів Герберт.

– Не завадило б, якби кожен вулкан час від часу чистили сажотруси, – без тіні посмішки сказав Наб.

– Молодчина, Набе! – похвалив Пенкроф. – Може, ти й візьмешся чистити сажу у вулканах?

І моряк зареготав, задоволений своїм жартом.

Сайрес Сміт уважно спостерігав за густою хмарою диму, що зависла над горою; він навіть відійшов на кілька кроків від решти колоністів і нашорошив вуха, ніби сподіваючись почути далекий гуркіт. Потім, повернувшися до приятелів, мовив:

– Друзі, не треба приховувати від себе, що за минулу ніч у вулкані сталися великі зміни. Надра землі, які ще вчора плавилися й кипіли, сьогодні вже загорілися. Поза всяким сумнівом, незабаром нам загрожуватиме виверження!..

– От і добре, пане Сайресе! – вигукнув Пенкроф, – Виверження то й виверження! Якщо видовище справить враження, ми нагородимо вулкан оплесками! Думаю, нам немає чого боятися!