Жуль Верн - Діти капітана Гранта

– Люба Мері, – спробував утішити дівчину Паганель, – ви ж упевнені, що після корабельної аварії капітанові Гранту вдалося дістатися австралійського берега? Чи не так?

– Так, пане Паганелю, – відповіла дівчина.

– Тоді давайте поміркуємо, що могло далі статися з капітаном! Тут можуть бути лише три припущення: або Гаррі Грант і його супутники дісталися англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або заблукали в неозорих австралійських пустелях.

Паганель замовк в очікуванні на загальне схвалення слухачів.

– Продовжуйте, Паганелю, – сказав Гленарван.

– Продовжую, – вів далі географ. – Почну з першої гіпотези. Якби Гаррі Грант дістався англійських колоній, то він давно, здоровий і не ушкоджений, повернувся б до своїх дітей, до рідного міста Данді.

– Бідолашний батько! – прошепотіла Мері Грант. – Уже два роки він нас не бачив!

– Сестро, не перебивай пана Паганеля! – зупинив її Роберт. – Він зараз скаже нам…

– На жаль, ні, мій хлопчику! Я вважаю, що капітан Грант перебуває в полоні у австралійців або…

– А ці тубільці, – квапливо перебила його Гелена, – небезпечні люди?

– Заспокойтеся, місіс, – відповів учений, зрозумівши тривогу леді Гелени, – ці тубільці й справді дикі люди, вони й справді стоять на найнижчому щаблі розвитку, але вони покірливі й не кровожерні, як їхні сусіди новозеландці. Повірте мені: якщо капітан Грант із матросами потрапили до них у полон, то їхньому життю ніколи не загрожувала небезпека. Усі мандрівники одностайно стверджують, що австралійці не люблять кровопролиття і часто новозеландці допомагали їм відбивати напади справді жорстоких каторжників-утікачів.

– Ви чуєте, що каже месьє Паганель? – звернулася Гелена до Мері Грант. – Якщо ваш батько потрапив у полон до тубільців, – а в документі про це сказано, – то ми неодмінно знайдемо його.

– А якби він заблукав у цій величезній країні? – запитала дівчина, пильно вдивляючись у Паганелеве обличчя.

– Ну й що! – упевнено вигукнув географ. – Тоді ми все одно його знайдемо! Чи не так, друзі мої?

– Звичайно! – підтвердив Гленарван, аби повернути розмову в більш оптимістичне русло. – Але я не думаю, що він заблукав.

– Я також, – заявив Паганель.

– А чи велика Австралія? – запитав Роберт.

– Австралія, мій хлопчику, займає приблизно 775 мільйонів гектарів, інакше кажучи, це приблизно чотири п’ятих площі Європи.

– Вона така велика? – здивовано промовив майор.

– Так, Мак-Наббсе. Чи вважаєте ви, що подібна країна має право називатися континентом, як її іменують у документі?

– Звичайно, Паганелю.

– І додам, – провадив учений, – що історія майже не знає випадків, коли мандрівники зникали у цій величезній країні без сліду. Здається, Лейхардт – єдиний, чия доля й досі не відома. Та й то перед від’їздом мені повідомили з Географічного товариства, ніби Мак-Інтрі натрапив на його сліди.

– Хіба не всю Австралію досліджено? – запитала Гелена Гленарван.

– Ні, – відповів Паганель. – Цей континент досліджений не більше за центральну частину Африки, попри те, що заповзятливих мандрівників не бракувало. З 1606 до 1862 року більше п’ятдесяти дослідників вивчали прибережні і внутрішні області Австралії.

– Невже п’ятдесят? – недовірливо перепитав майор.

– Так, Мак-Наббсе, саме стільки. Ідеться про мореплавців, які вирушали у небезпечні плавання вздовж невідомих австралійських берегів, і про мандрівників, які наважилися заглибитися в цю величезну країну.

– Та все ж я не вірю, що їх було п’ятдесят, – заявив майор.

– Тоді я доведу вам! – вигукнув географ, що завжди аж кипів, коли йому суперечили.

– То доведіть, Паганелю!

– Якщо ви мені не довіряєте, то я зараз же назву вам усі п’ятдесят імен.

– Ох, ці учені! – спокійно промовив майор. – Як сміливо вони вирішують усі питання!

– Майоре, чи згодні ви побитися зі мною об заклад? Ставка – ваш карабін «Пурдей, Моор і Діксон» проти моєї підзорної труби фірми «Секретан».

– Якщо вас це втішить, то чудово, Паганелю! – відповів Мак-Наббс.

– Гаразд, майоре, – вигукнув учений, – тоді більше вам не доведеться вбивати дичину з цього карабіна! Хіба тільки я позичу його вам. Утім, я залюбки це зроблю.

– Що ж, Паганелю, коли у вас виникне потреба у моїй підзорній трубі, вона завжди до ваших послуг, – відповів серйозно майор.

– Тоді до справи! – вигукнув Паганель. – Шановне панство, будьте нашими суддями, а ти, Роберте, загинай пальці.