Василь Юдов - Лицар Зоряного Часу

Малий, здається, повністю позбувся переляку, і дрібненькими, але впевненими кроками, став наближатися до королівського трону.

– Так-так, – мовив король. – Підходь, не бійся. Я маю намір подарувати тобі чарівний компас. Він завжди буде вказувати тобі вірну дорогу. Він і твоє серце – одне ціле. Якщо будеш слідувати компасу – дійдеш до своєї мрії, а я думаю, що вона в тебе є!

– Дякую, Ваша Величносте! – зрадів Квітка. – Тепер у мене все буде добре і я віднайду свою дорогу!

– Це ще не все, – сказав король. – Ти потрапив у мою країну Часу, але вийти так само не зможеш. Коли ти йшов сюди довгим коридором із картинами, то міг лише споглядати їх. Тепер же картини і реальні люди будуть жити разом, як вічність і миттєвість в одному вимірі. На твоїй дорозі весь час буде плутатись Відьма Бажань. В країні Часу це одна із наймогутніших чарівниць, вона заважає бачити правдиве і наводить різні спокуси. Тому візьми з собою в дорогу ось це.

Король подав хлопчику невеличку книжку, на цупкій обкладинці якої стояв знак півмісяця схожий на тиснену сріблом літеру «С», а нижче невідомою мовою напис, який розумівся без перекладу: «твоя доля в твоїх руках».

– Якщо твоє серце стомиться і компас потрапить у чарівні поля бажань лукавої Відьми, час стане не важливим за змістом, у книзі знайдеш пораду, а може і підказку, це вже твій талант побачить там те, що ховається між сторінками.

Із годинника короля почали вистрибувати сонячні зайчики. За мить їх стало так багато, що вся зала засяяла яскравим чистим світлом. У світлі, як у воді, стали розчинятись малюнки на стінах, предмети, королівський престол і сам король. Тихим дзвоном розчинилися вікна, і у сяючу залу увірвались різнокольорові метелики. Вихор метеликів закружляв довкола різнокольоровими цяточками. Метелики застигали, наче приклеєні до невидимої шибки. З них утворювалися чудернацькі візерунки, мозаїчні орнаменти і за кілька хвилин хлопчик один опинився в овальній кімнаті, що була чарівно розмальована кольоровою смальтою та бурштином.

Кімната мала троє дверей.

Різьблення на дверях було настільки майстерним, що зображення жили і дихали невловимим рухом вічності. З одних дверей на хлопчика дивився грізним диким поглядом лев. Лев задоволено сміявся, оскалюючи небезпечні зуби, його грива важливо колихалась. Своєю лапою лев притискав до землі блискучий гострий меч.

Із других дверей на хлопчика крадькома поглядала юна красуня серед квітів. Красуня була у повітряних сукнях, на які іскристими хвилястими патьочками лягали пасма русявого волосся. Дівчина ніжно гладила рукою лякливого кролика, який вибирав стеблинки травички, постійно жував і час від часу здригався, озираючись довкола.

На третіх дверях літали птахи і зорі. З глибини зоряно-пташиного хаосу хлопчика пронизував спокійний погляд велетенського слона, який перекидав навколо себе зорі, неначе жонглер у цирку. Птахи йому в цьому допомагали.

І головне, коли хлопчик ставав обличчям до одних дверей, двоє інших ззаду, неначе руками, манили і притягували до себе. В які двері наважитись іти?

На мить страх і тривога знову заволоділи його маленьким серцем. Куди ж подівся добрий і мудрий король, адже він так і не встиг йому подякувати як слід? Але враз хлопчик згадав про свою мрію і про те, що король Часу вибрав саме його! Треба не розчарувати свого наставника!

«Які ж двері обрати? – подумав Квітка. – Перші – то, мабуть, влада і сила, другі – кохання і земні радощі, а треті – то і є вихід у ту зоряну країну, де королева-Доля ховає скриню із сімома талантами!»

Тоді він зробив перший крок і відчув, як повітря ніби розтягує його з усіх боків. Він знав, що йому треба саме в ті двері, але десь глибоко в душі все ж сумнівався. Хлопчик глянув на чарівний компас. Так, він показував саме цей напрямок, бо туди його тягнуло серце!

«Треба іти швидше!» – подумалось йому. «Постривай! Поговори зі мною, прекрасний юначе!» – звучав за спиною ніжний голос юної красуні. «Який же я юнак? – подумав Квітка. – Це все підступна Відьма Бажань дражнить мою уяву!» Слова прекрасної діви ставали невагомим рожевим мереживом, що розходилося по кімнаті, перетворюючись на аромати лілей і конвалій. На мить голос дівчини затихав, і крізь нього прорізувалося грізне самовпевнене рикання золотого лева. «Не піддавайся дурним мріям і слабостям! Найбільший скарб – це влада!» – ніби прочитувалося у тих неприємних звуках.