Даніель Дефо - Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Тим часом вітер дужчав, і по морю ходили високі хвилі, хоча ця буря не мала й подоби того, що я багато разів бачив потім, ні навіть того, що мені довелося побачити через кілька днів. Але й цього було досить, аби приголомшити такого новачка в морській справі, що нічого в ній не тямив, яким я був тоді. З кожною новою хвилею, яка накочувалася, я очікував, що вона нас поглине, і щоразу, коли корабель падав вниз, як мені здавалося, в безодню морську, я був упевнений, що він уже не підніметься нагору. І в цих муках душевних я твердо вирішив і неодноразово заприсягся: якщо буде воля Господа вберегти цього разу моє життя, коли нога моя знову ступить на тверду землю, я зараз же повернуся додому до батька і ніколи, доки житиму, не ступлю більше на корабель; я клявся дослухатися до батьківської поради і ніколи більше не наражати себе на таку небезпеку, яку тоді переживав. Тепер тільки зрозумів я всю вірність міркувань батька щодо золотої середини; як мирно і приємно прожив він своє життя, ніколи не потерпаючи від бур на морі і не страждаючи від колотнеч на березі, і я вирішив повернутися в рідну домівку з покаянням, як справжній блудний син.

Цих тверезих і розсудливих думок вистачило у мене, поки тривала буря, і навіть ще на деякий час; але наступного ранку вітер почав стихати, хвилювання вляглося, і я почав потроху звикатися з морем. Як би там не було, весь цей день я був налаштований дуже серйозно (втім, я ще не зовсім оговтався від морської хвороби); але до кінця дня погода прояснилася, вітер ущух і настав тихий, чарівний вечір; сонце зайшло без хмар і таке ж ясне встало наступного дня, і гладь морська, за повної чи майже повної відсутності вітру, була залита сяйвом сонця і створювала чудову картину, якої я ніколи ще не бачив.

Вночі я добре виспався, і від моєї морської хвороби не залишилося й сліду. Я був дуже веселий і з подивом дивився на море, яке ще вчора вирувало й гуркотіло і змогло за такий короткий час затихнути й набути настільки привабливого вигляду. І ось тут, наче для того, щоб зруйнувати мої благі наміри, до мене підійшов приятель, що підбив мене їхати з ним, і, вдаривши мене по плечу, сказав: «Ну що, Бобе, як почуваєшся після вчорашнього? Парі тримаю, що ти злякався; зізнайся: адже злякався вчора, коли подув вітерець?» – «Вітерець? Гарний вітерець! Я й уявити собі не міг такої жахливої бурі!» – «Бурі! Ну ти й дивак! Ти вважаєш, що це буря? Ні! Дурниці! Дай нам гарне судно та побільше простору, то ми такого шквалику й не помітимо. Але ти ще недосвідчений моряк, Бобе. Підемо краще зваримо собі пуншу й забудемо про все. Поглянь, який чудовий сьогодні день!» Щоб скоротити цю сумну частину своєї оповіді, скажу відверто, що далі пішло, як зазвичай у моряків: зварили пунш, я сп'янів і втопив у бруді цієї ночі все своє каяття, всі похвальні роздуми про свою колишню поведінку і всі благі рішення щодо майбутнього. Словом, щойно поверхня моря розгладилася, щойно після бурі відновилася тиша, а разом з бурею вляглися мої розбурхані почуття, і страх бути поглинутим хвилями минув, думки мої потекли по старому руслу, і всі мої клятви, всі обіцянки, які я давав собі у хвилини відчаю, були забуті. Правда, іноді я прозрівав, серйозні думки ще намагалися, так би мовити, повернутися, але я гнав їх геть, боровся з ними, немов із хворобою, і за допомогою пияцтва й веселої компанії скоро переміг ці напади, як я їх називав; за якихось п'ять-шість днів я здобув таку повну перемогу над своєю совістю, якої тільки може побажати собі молодик, що зважився не звертати на неї уваги. Але мені знадобилося ще одне випробування: Провидіння, як завжди в таких випадках, хотіло відібрати в мене останні виправдання; справді, якщо цього разу я не зрозумів, що був урятований ним, то наступне випробування було такого роду, що тут вже й останній і пропащий негідник з нашого екіпажу не міг би не визнати як небезпеку, так і чудесного порятунку від неї.

Шостого дня після виходу в море ми прийшли на ярмутський рейд. Вітер після шторму постійно був протилежний і слабкий, тому рухалися ми повільно. У Ярмуті ми були змушені кинути якір і простояли при іншому, а саме південно-західному, вітрі сім чи вісім днів. Протягом цього часу на рейд прийшло з Ньюкасла дуже багато суден. Ярмутський рейд служить звичайним місцем стоянки для суден, які чекають тут попутного вітру, щоб увійти в Темзу.

Втім, ми не простояли б так довго й увійшли б у річку з припливом, якби вітер не був такий свіжий, а днів через п'ять не подув ще сильніше. Однак, ярмутський рейд вважається такою ж гарною стоянкою, як і гавань, а якорі і якірні канати були в нас міцні; тому наші люди анітрохи не тривожилися, не чекали небезпеки і ділили своє дозвілля між відпочинком та розвагами, за звичаєм моряків. Але восьмого дня вранці вітер ще посвіжішав, і знадобилися всі робочі руки, щоб прибрати стеньги і щільно закріпити все, що потрібно, аби судно могло безпечно триматися на рейді. До полудня почалося велике хвилювання; корабель сильно розгойдувало; він кілька разів зачерпнув бортом, і разів зо два нам здалося, що нас зірвало з якоря. Тоді капітан скомандував відшвартуватися. Таким чином, ми трималися на двох якорях проти вітру, витравивши канати до кінця.