Даніель Дефо: Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Ксурі був страшенно наляканий, та й, правду кажучи, я теж. Але ще більше злякалися ми обидва, коли почули, що одне з цих страховиськ пливе до нашого баркаса; ми не бачили його, але по тому, як воно віддувалося і фиркало, могли зрозуміти, що це була люта тварина жахливих розмірів. Ксурі стверджував, що це лев (може, так воно й було, – принаймні, я не впевнений в іншому), і кричав, щоб ми підняли якір і віддалилися звідси. «Ні, Ксурі, – відповів я, – нам не треба піднімати якір; ми тільки витравимо канат довше і вийдемо в море: вони не поженуться за нами туди». Але не встиг я це сказати, як побачив невідомого звіра на відстані якихось двох весел від баркаса. Зізнаюся, я трохи отетерів, однак зараз же схопив у каюті рушницю, і щойно я вистрілив, тварина повернула назад і попливла до берега.

Неможливо описати, що за пекельний рев і виття здійнялися на березі і далі, в глибині материка, коли пролунав мій постріл. Це давало мені деяку підставу припустити, що тутешні звірі ніколи не чули цього звуку. Я остаточно переконався, що нам і думати нічого про висадку в цих місцях протягом ночі, але чи можна буде ризикнути висадитися вдень – було теж питання: потрапити в руки якогось дикуна не краще, аніж потрапити в пазурі лева чи тигра; принаймні, ця небезпека лякала нас не менше.

Але так чи інакше, тут чи в іншому місці, а нам необхідно було зійти на берег, бо у нас не залишалося ні пінти води. Але знову ж таки питання: де і як висадитися? Ксурі сказав, що коли я його пущу на берег з глечиком, то він постарається роздобути прісної води і принесе її мені. А коли я запитав його, чому ж іти йому, а не мені, і чому йому не залишитися в човні, у відповіді хлопчика було стільки глибокого почуття, що він підкупив мене навіки. «Якщо прийдуть дикі люди, – сказав він, – то вони з'їдять мене, а ви залишитеся цілим». «Ось що, Ксурі, – сказав я, – вирушимо разом, а якщо прийдуть дикі люди, ми вб'ємо їх, і вони не з'їдять ні тебе, ні мене». Я дав хлопчикові поїсти сухарів і випити ковток вина з хазяйського запасу, про який я вже говорив; потім ми підтягнулися ближче до землі і, зіскочивши у воду, попрямували до берега вбрід, не взявши з собою нічого, крім зброї та двох глечиків для води.

Я не хотів віддалятися від берега, щоб не втрачати з виду баркас, побоюючись, щоб униз по річці до нас не спустилися дикуни у своїх пирогах; але Ксурі, помітивши низинку на відстані приблизно однієї милі від берега, побрів туди з глечиком. Раптом я побачив, що він біжить назад до мене. Подумавши, чи не погналися за ним дикуни або не злякався він хижого звіра, я кинувся до нього на допомогу, але, підбігши ближче, побачив, що через плече у нього висить щось велике. Виявилося, що він убив якогось звірка на зразок нашого зайця, але іншого кольору і з довшими ногами. Ми обоє були раді цьому успіху, а м'ясо вбитої тварини виявилося дуже смачним; та головна радість, з якою біг до мене Ксурі, була та, що він знайшов хорошу прісну воду і не бачив диких людей.

Потім виявилося, що нам не потрібно було так бідкатися, щоб дістати прісної води: у тій самій річці, де ми стояли, тільки трохи вище, вода була зовсім прісною, оскільки приплив заходив у річку не особливо далеко. Отже, наповнивши наші глечики, ми влаштували бенкет з убитого зайця і приготувалися продовжувати дорогу, не відкривши в цій місцевості жодних слідів людини.

Оскільки я вже побував одного разу в цих місцях, то мені було добре відомо, що Канарські острови й острови Зеленого мису розташовані недалеко від материка. Але тепер у мене не було із собою приладів для спостережень, і я не міг визначити, на якій широті ми знаходимося; з іншого боку, я не знав точно або, у всякому разі, не пам'ятав, на якій широті лежать ці острови; таким чином, мені невідомо було, де їх шукати і коли саме слід вирушати у відкрите море, щоб попрямувати до них; якби я знав це, мені було б неважко дістатися до якогось із них. Та я сподівався: якщо триматиму вздовж берега, поки не прийду до тієї частини країни, де англійці ведуть берегову торгівлю, то, імовірно, зустріну якесь англійське купецьке судно, що здійснює свій звичайний рейс, яке нас підбере.

За всіма моїми розрахунками ми перебували тепер навпроти тієї берегової смуги, що тягнеться між володіннями марокканського султана і землями негрів. Це пустельна, безлюдна місцевість, населена лише дикими звірами: негри, боячись маврів, залишили її й пішли далі на південь, а маври вважали невигідним селитися тут через безпліддя ґрунту; вірніше ж: тих та інших розполохали тигри, леви, леопарди та інші хижаки, які водяться тут у незліченній кількості. Таким чином, для маврів ця область служить тільки місцем полювання, на яке вони вирушають цілими арміями, по дві-по три тисячі осіб. Не дивно тому, що впродовж мало не ста миль ми бачили вдень лише пустельну, безлюдну місцевість, а вночі не чули нічого, крім виття і ревіння диких звірів.