Єжи Брошкевич - Велика, більша й найбільша

На завтра — як подбало бюро погоди — опалово-блакитне Сонце Веги зійшло на кришталево чистому небі. І лише перед самим полуднем випав півгодинний рясний садовий дощ.

Після дощу, як і звикле, цілими клумбами знялися в небо літальні квіти, щоб опівдні отінити майдани і сквери. І невдовзі учасників З’їзду сповістили, що засідання почнеться за десять хвилин.

Як їх сповістили? Дуже просто. Кожен представник носив значок. І всі ті значки спершу тричі замигтіли білим світлом, а потім залунав голос Голови:

— Засідання почнеться за десять хвилин.

За вісім хвилин зала засідань знову була заповнена вщерть.

— Присутні всі, — повідомив електронний контролер.

Тоді підвівся Голова:

— Веги! — проголосив він урочисто. — Зараз на борту нашого понадпросторового корабля двоє молодих землян. За дві години за середньоделійським часом вони прибудуть до нас. Ми спробуємо зблизитися з ними. Веги! Дивіться і зважуйте. Представники! Наша постанова важлива і для нас, і для них. Пам’ятайте про це!

У величезній залі запала цілковита тиша.

Вогні потьмянішали. А проектори телекіно кинули в центр зали об’ємне, точне до найдрібніших деталей зображення Сріблястої Кулі і Землі, від якої відлітав корабель з понадпросторового швидкістю.

Потім з’явився коридор з голубими променистими стінами, зала, а в ній двоє молодесеньких землян.

Разом з тим автоматичний перекладач зоряних мов почав перекладати на веганську перші слова землян, зберігаючи тембр їхніх голосів.

У залі ніхто навіть не поворухнувся. Так, коли б не колір шкіри й волосся, коли б не вужчі трохи очі, коли б не відмінність у одязі і сповільненість рухів — представникам вегів могло б здатися, що перед ними їхні власні діти.

Щоправда, доповідач першої автоматичної експедиції попередив їх про це. Але в маленьких землян схожість з вегами надто впадала в очі.

Отож коли маленька мешканка землі, лишившись на самоті, злякано скрикнула “ой мамо!” — поетка Меда гукнула на повний голос:

— Не мучте їх!

Обидві пригоди, одначе, завершилися веселим сміхом — і малих землян, і зали засідань. А найголосніше — з полегкістю і трохи ніяково — сміялася сама Меда.

Треба сказати, настрій у залі ставав дедалі кращий.

Хоч було видно, що малі земляни не розуміють і не знають навіть найпростіших приладів, що з ними легко дала б раду кожна веганська дитина, проте, незважаючи на це, поводились вони (і кожний це бачив) розсудливо і розумно.

Деякі представники навіть насупилися. Вони бачили, що земляни справді обдаровані. Не хотілося б мати їх своїми неприятелями.

Аж от, коли пара молодесеньких землян, оглянувши корабель, сіла й замовкла, Голова вимкнув екран телекіно.

Натомість він увімкнув телестанцію Тлумача Думок, до якого зверталися лише у виняткових випадках. Користування ним було заборонено всім, за винятком лікарів та екзаменаційних комісій.

І от тлумач почав демонструвати перед очима присутніх у залі все те, що діялося в головах малих землян.

На екрані попливли одна за одною їхні думки і спогади — з’являлися сцени, картини, навіть цілі історії з їхнього життя.

Учасники Надзвичайного З’їзду представників — науковці і поети, композитори і пілоти, лікарі й організатори — продивилися усю пригоду з Капітаном і Яцком. Потім вони стали свідками експедиції в піщану пустелю.

Тієї миті, коли малі земляни відшукали серед безлюдних пісків двох ослаблих дорослих землян, у залі почувся шепіт, схвальні вигуки.

Але тут Голова знову ввімкнув свій екран.

— Я розумію, — сказав він, — що молоді земляни заслужили ваше схвалення. Щойно я отримав навіть пропозицію групи пілотів — визнати дослід переконливим, відіслати дітей назад, а всю цивілізацію Землі вважати за цивілізацію надії та ладу.

— Як ми бачили, — провадив він, — молоді земляни поводилися добре й благородно щодо інших землян. Проте ми маємо переконатися, чи поводяться вони так лише з подібними до себе . З’ясувати, як вони ставляться до чужих їм істот. До вегів. До кого-небудь із нас.

Тут Голова обвів поглядом мовчазну залу.

— Згода? — спитав він.

На табло спалахнуло число: 8000. Вісім тисяч “за”. А тим часом…

А тим часом — саме тоді, коли в залі З’їзду вегів засяяло число “8000” — у Сріблястій Кулі пролунав Горошків голос:

— Що це за Сонце?

У вікні, між їхніми кріслами, заблискало раптом блакитне й опалове світло. То було світло величезної ясної зірки.