Кхогендронатх Мітро
БХОМБОЛ-ВАТАЖОК
Малюнки Г. Забалуєва
Перекладено з видання: Кхогендронатх Митро. Бхомбол-предводитель, Детгиз, Москва, 1958
Якось в середині місяця Ашшін в одному з кварталів маленького містечка зчинився страшенний переполох.
Кожен, хто дізнавався, що скоїлось, спочатку просто німів від обурення, а потім давав волю своєму гніву. «Хлопчиськів треба провчити як слід, вони всім залили за шкуру сала своїми витівками!» — чути було звідусіль.
Старійшини влаштували над «злочинцями» суд. «Засідання суду» відбулося на веранді великого, вкритого соломою будинку добродія Нідху Чокроборті. Перед будинком був просторий двір. По один бік його ріс арабський жасмин, по другий — дерево морунга, а вздовж огорожі вишикувались арекові пальми. Одна з них була зовсім гола, проте й вона разом з іншими схиляла верховіття од вітру.
Добродій Чокроборті був староста кварталу і користувався загальною» пошаною. Випнувши округле черево, з кальяном у руках, він усівся на низенькому стільці. Всі старійшини кварталу примостилися поруч на кушетках і матах. Унизу перед верандою стояли позивачі і звинувачувані. Втекти зумів тільки ватажок «злочинців» Бхомбол.
Позивачами були робітники лісного складу. Звинувачувані — група хлопчаків різного віку.
— Ей, Тогро, підійди-но сюди! — погукав одного з них добродій Чокроборті, надавши ще більше поважності своєму й так поважному голосові.
Тогра з острахом наблизився, його вважали славним хлопчиком, бо він ніколи не пустував. Саме біля добродія Чокроборті сидів батько Тогри. Він дивився на сина поглядом розлюченого тигра.
— Це правда, що ви потопили їхнього човна? — спитав хлопчика добродій Чокроборті, показуючи пальцем на робітників.
Тогра скоса глянув на батька, ковтнув слину і промимрив:
— Ні… так… він сам потонув.
— Човен — не крокодил і не черепаха, він не може сам доплисти до середини річки і пірнути у воду.
— Він ще й бреше! — пробурчав батько Тогри. — Відтоді як злигався з цим Бхомболом, зовсім зіпсувавсь!
— Ну гаразд, — мовив добродій Чокроборті, — зараз я все з'ясую… Ей, Феку, йди-но сюди! — закричав він, грізно насупивши брови.
Феку доводився йому небожем. На зріст він був дуже маленький, а голос мав писклявий, як звук флейти, тієї, що коштує одну пайсу. [1] Пайса — дрібна монета.
Феку теж належав до Бхомболової ватаги. Глянувши на добродія Чокроборті, Феку заплакав.
— Дядечку, я більше не буду! — пробурмотів він крізь сльози.
— Про це поговоримо потім. Спочатку розкажи, як це трапилось.
— Що трапилось? Човен потонув.
— Яким чином?
— Яким чином? — повторив Феку, засовуючи в рот ріжок дхоті. [2] Дхоті — чоловіча одежа (довгу смугу матерії особливим способом обмотують довкола стегон і спускають нижче колін на зразок штанів чи довгих широких трусів).
— Це все Бхомбол винен, Бхомболисько. На базарі ми побачили в чародійному ліхтарі морський бій і вирішили теж влаштувати такий самий. Ракхал спитав: «Де ж ми роздобудемо кораблі?» А Бхомбол сказав: «Велике діло кораблі! Візьмемо човна в робітників лісного складу, та й по всьому». Вранці ми на двох човнах випливли на середину річки й почали бій…
Раптом Феку засміявся. Захихикали й інші хлопчаки.
Добродій Чокроборті ще більше насупився.
— Вони ще й сміються! Мовчати! — гримнув добродій Дотто, замахнувшись на дітлахів палицею. — Та ви знаєте, що накоїли?
— Ну, а далі? — спитав добродій Чокроборті.
— Далі? Далі Бхомбол… хоча ні, Манке, який сидів у човні Тогри, штовхнув багром Бхомбола, а Боде вхопився за багор і смикнув його до себе. Тут наш човен перекинувся й поплив за течією.
— А що сталося з тими, хто сидів у човні?
— Вони попадали у воду. Одні попливли, вчепившись за човна. Інші дісталися до другого човна і повлазили в нього.
— А Бхомбол?
— Він зостався у воді. Сказав: «Я — капітан і не полізу в човен, доки вся моя команда не буде в цілковитій безпеці». Потім разом з Лалу і Монглою доплив до причалу біля рибальського селища.
— Та-а-ак, — спроквола мовив Харан Чакі, Бхомболів дядько. — Цей хлопець зовсім як адмірал Того. [3] Того Хейцаіро (1847–1934) — відомий японський адмірал.
Чи ти ба, не поліз… Річка після дощів вирує і просто кишить крокодилами, а він лишився у воді! Ну й шибеник! Хай-но прийде додому, я йому… — Не докінчивши, він щосили вдарив уявлюваного Бхомбола.
Читать дальше