Кхогендронатх Митро - Бхомбол-ватажок

Та ось на дереві, біля самої води, закаркала ворона, і Бхомбол таки розплющив очі. Розвиднялося.

Молоті, її батьки і веслярі вже повставали.

Бхомбол вийшов з-під навісу і озирнувся довкола. Місяць уже зайшов, лиш кілька зірок ще блимало на заході. Тихо плинула річка. В далині прокричав яструб; на другому березі до води підійшла чапля і раптом завмерла на одній нозі. З води біля самої корми вистромила голову велетенська черепаха. Побачивши Бхомбола, вона одразу пірнула назад. Бхомбол вийшов на палубу.

Вони знов пливли посеред річки. Тепер до домівки добродія Мухурі лишалося плисти півдня. Вітру не було, веслярі самі гнали човен. Бхомбол примостився на носі.

Човен повільно плив по річці, лишаючи позаду дітвору, що бавилася на березі, корів, телят, кіз. Над річкою кружляли якісь птахи. Вряди-годи з'являлися села. З човна добре було видно могутнє коріння велетенського баньяна. На корінні сиділа чайка.

Берегом ішов чоловік, несучи щось на коромислі. Очевидно, це був молочар: він ніс у село масло й молоко. Іноді Бхомбол бачив великі нори, з яких виглядали чорні гадюки. Він знав, що ці гадюки ловлять мишей і птахів.

— Пане Мухурі, — сказав стерновий, — скоро вже полудень, зараз буде село Кіштопур. Давайте зробимо зупинку і пообідаємо. Все одно, поки дістанемось до Джуроботтола, настане вечір. Скоро почнеться відплив, і тоді доведеться десь зупинитися.

— Ну гаразд, тримай до берега, — погодився добродій Мухурі.

Невдовзі човен причалив до пристані. Стерновий добре знав це село: там був дім його дядька. Сам дядько давно помер, і там жив двоюрідний брат стернового. Взявши з собою Бхомбола, стерновий рушив у село. Виявилося, що брата нема дома — він пішов на базар. Дома лишився єдиний мужчина — його десятилітній син Абу. Абу дуже зрадів стерновому. Він дав дядькові кальян, а коли той закінчив палити, взяв кальян і, на превеликий подив Бхомбола, затягнувся сам.

— Сходи принеси оберемок дров! — наказав стерновий.

— Цей хлопчик палить? — спитав Бхомбол. — Адже він малий.

Відповідь стернового страшенно здивувала Бхомбола:

— Ну то й що? Хай палить — адже він хлопець, а не дівчисько!

Трохи згодом повернувся Абу з оберемком дров. Стерновий узяв у нього великого ножа й пішов за хату — зрізати кілька листків з банана.

Тим часом Бхомбол розглядів, що на подвір'ї стоять дві хижки: одна трохи більша, а друга менша. Обидві були під стріхою, а стіни мали сплетені з джутових стебел. Хлопчик знав, що в таких халупах живуть дуже бідні люди.

Під манговим деревом, перед хатиною, ходила квочка з курчатами. По стінах халупи до самого даху плелося огудиння гарбузів. Поряд ріс якийсь чагарник і алое.

Стерновий повернувся, несучи кілька бананових листків.

— Ну, ходімо! — сказав він і поклав Абу на голову в'язку дров. — Однеси дрова на берег річки під хлібне дерево.

Повернувшись на берег, Бхомбол побачив, що добродій Мухурі вже купив у рибалок велику рибину з вусами. Вони нагадували вуса судді Кумуда з Дургапура. Його вуса були такі самі великі й довгі й завжди закручені вгору. Бхомбол спробував закрутити вуса риби, але з цього нічого не вийшло; однак це його трохи розвеселило. Дружина добродія Мухурі розвела вогонь і почала готувати обід.

— Рибу чиститиму я, — сказав Бхомбол. — Дайте мені ножа.

— У нас немає ножа на рибу, — відповів стерновий, — є тільки ось такий — зрізати траву, тростину тощо.

Лезо в ножа було довге і від постійного вживання посередині з'їдене.

— Нащо вам чистити рибу? Хай це робить Шучі.

Шучі взяв ножа в стернового і підійшов до рибини. З того, як він тримав ножа, було видно, що він ніколи не чистив риби.

— Одійди, одійди! Бачу, що незугарний, — не витримав добродій Мухурі.

— Ми самі почистимо рибину, — сказав стерновий. — Гей, Фазоре!

Підійшов Фазор і, поклавши рибину на банановий листок, почав її чистити. Бхомбол здивовано стежив за тим, як спритно орудував він ножем. Кілька круків закружляли над рибиною, потім посідали на сусіднє дерево. Звідкись з'явилося два собаки. Вони стояли неподалік і дивилися, як ріжуть рибу. Прилетіли два яструби і теж почали кружляти над берегом. Один сів на мангове дерево і пронизливо закричав. Під цим деревом веслярі готували щось собі на обід у чорних глиняних горщиках. Селянки, старі діди й діти підходили до берега і з цікавістю оглядали подорожніх.