Микола Носов: Щоденник Миколки Синицина

Уранці вся наша ланка зібралась у Толі Пісоцького в сараї.

Віталик Алмазов приніс пилку, Гриць Якушкін — сокиру, Юрко Кусков — стамеску, обценьки і молоток, Павлик Грачов — рубанок і молоток, а я теж приніс молоток, отож у нас виявилося відразу три молотки.

— А з чого робити вулик? — запитав Сергійко.

Тут ми всі пригадали, що у нас немає дощок.

— От лихо! — сказав Юрко. — Треба дошки шукати.

— Де ж їх шукати? — кажемо ми.

— Ну, треба подивитися, може, в кого-небудь у сараї знайдуться.

Ми всі пішли шукати дошки. Обнишпорили всі сараї й горища, ніде не знайшли. Юрко каже:

— Ходімо до Галі. Може, вона нам допоможе.

Ми пішли до нашої старшої піонервожатої Галі і розповіли їй про все.

Галя сказала:

— Я попрошу в директора школи. Може, він дозволить нам узяти ті дошки, що залишилися після ремонту.

Вона поговорила з директором, і він дозволив нам узяти для вулика чотири великі дошки. Ми притягли їх у сарай, і тут у нас закипіла робота. Хто пиляв, хто стругав, хто забивав цвяхи. А Толя порядкував і кричав на всіх. Він вважає, що коли ми працюємо в нього в сараї, то він може кричати на кожного. Я навіть мало не посварився з ним через це. Потрібен був йому молоток, він і ну кричати:

— Де молоток? Щойно у мене в руках молоток був, а тепер ось кудись подівся!

— Постривай, — каже Юрко, — я тільки-но забивав цвяхи.

— Куди ж ти молоток приткнув?

— Та нікуди я його не тикав!

— От шукай тепер!

— І ти шукай.

Вони заходилися шукати молоток, але його ніде не було. Тоді всі хлопці кинули роботу й заходилися шукати молоток. Нарешті знайшли його у мене в руках.

— Чого ж ти стоїш тут, мов опудало! — напався на мене Толя. — Хіба не бачиш, що ми молоток шукаємо?

— Звідки ж я знаю, що ви цей молоток шукаєте? Здається, у нас три молотки.

— «Три молотки»! «Три молотки»! Ось спробуй познаходити їх, коли тут і одного не відшукаєш!

— Ну й нема чого тут кричати! — кажу я. — Я теж маю право забивати цвяхи. Усім працювати хочеться.

Сьогодні ми ще не встигли зробити вулика, тому що день кінчився і в сараї стало темно.

Ура! Вулик уже готовий! Я навіть намалював його собі на пам'ять. Унизу намалював самого вулика, а вгорі — дах. Знизу в передній стінці зроблено дірку, щоб бджоли могли вилазити. Ця дірка називається льотком, тому що бджоли через неї вилітають з вулика. Вгорі є ще один маленький льоток, для того щоб, коли якійсь бджолі закортить вилізти угорі, вона могла вилізти. Біля нижнього льотка прибито дошку. Вона називається прилітною дошкою. Бджоли на неї сідають, коли прилітають. Дах зроблено окремо, щоб його можна було знімати з вулика, коли треба діставати рамки. Крім вулика, ми зробили дванадцять рамок.

Юрко ходив до Ніни Сергіївни, щоб запитати про бджіл, але Ніна Сергіївна ще нічого не взнала, тому що була дуже зайнята. А як Ніна Сергіївна так і не дізнається, де дістати бджіл, що тоді робити?

Сьогодні розпитував у всіх, чи не знає хто-небудь, де дістати бджіл, але ніхто нічого не знає. Цілий ранок я ходив сумний.

Потім я повернувся додому, а до нас прийшов дядько Олекса.

— Чому ти такий сумний? — запитує дядько Олекса.

Я кажу:

— Я тому сумний, що не знаю, де дістати бджіл.

— А навіщо тобі бджоли знадобилися?

Я розповів, що наша ланка вирішила влаштувати пасіку, тільки ми не знаємо, де взяти бджіл. Дядько Олекса сказав:

— Коли я жив на селі, у мене був знайомий пасічник, котрий ловив бджіл у лісі пасткою.

— Якою пасткою?

— Зробить із фанери скриньку з діркою, на зразок шпаківні, покладе в неї трохи меду і повісить у лісі на дереві. Бджіл принаджує запах меду. Якщо звідкись вилетить рій, він може поселитись у такій скриньці, а пасічник візьме скриньку, віднесе до себе на пасіку й посадить бджіл у вулик. От зроби таку пастку, а коли поїдеш з мамою на дачу, повісь у лісі, можливо, в пастку попадеться рій.

Я став питати маму, коли ми поїдемо на дачу.

— Не скоро, — каже мама. — У мене відпустка наприкінці липня буде чи, може, в серпні.

Тоді я пішов прямо до Сергійка й розповів йому про пастку. Сергійко каже:

— Давай зробимо пастку й ловитимемо бджіл у нас на дачі. У нас там є ліс гарний і річка.

— А де ваша дача?

— В Шишигині, п'ять кілометрів звідси.

— А нам дозволять там жити?