Чарлз Діккенс - Пригоди Олівера Твіста

По суті, Гей мав намір висміяти своєю дотепною сатирою все суспільство, і, ставлячи перед собою широку мету, він не думав про те, який приклад можуть подати його герої. Те саме можна сказати про чудовий сильний роман сера Едварда Бульвера «Пол Кліффорд» [12] Едвард Бульвер, лорд Літтон (1803–1873) — англійський письменник, у романах якого «Пол Кліффорд» (1830) та «Юджин Арам» (1832) позитивними героями виступають романтично ідеалізовані злочинці. , який аж ніяк не можна вважати твором, що має якесь відношення до цієї теми, і навряд чи автор мав таке на думці.

Яке ж воно, зображене на цих сторінках життя, щоденне життя-буття Злодія? В чому його чари для людей молодих і з порочними нахилами, яка його принада для найтупоголовіших недолітків? Тут ніхто не скаче учвал по осяяних місяцем вересових просторах, ніхто не бенкетує в затишній печері, немає ні розкішних убрань, ні гаптованих золотом камзолів, ні мережив, ні ботфортів, ні малинових курток з гофрованими манжетами, немає ніякого полиску, ніякої принади роздольного привілля, яким з давніх-давен наділяли розбишацтво. Холодні мокрі нічні лондонські вулиці, якими блукають, не знаходячи притулку, злодії; брудні, смердючі кишла, вщерть наповнені всіма можливими пороками; вертепи голоду і хвороб; подертий одяг, який ледве тримається на плечах, — що тут спокусливого?

Однак деякі люди мають таку витончену й делікатну вдачу, що не можуть спокійно споглядати подібні жахи. Ні, злочин сам по собі їм не вадить, але злочинця, щоб задовольнити їхній смак, треба подати, як дорогу страву, з делікатною приправою. Маккароні [13] Маккароні — так називали в 70-х pp. XVIII ст. англійських чепурунів. Прізвисько пов'язане з літературною течією так званої «макаронічної поезії» XVI ст., для якої характерна суміш латині з національними мовами. в зеленому оксамиті — це чудовий хлопець, а Сайкс у бумазейній сорочці — нестерпний. Місіс Маккароні, — дамочка в коротенькій спідничці й химерному вбранні, — варта того, щоб її зображали в живих картинах і на літографіях з текстами популярних пісень; а Ненсі, — простолюдинка в бавовняній сукні й дешевій талі, — неприпустима. Дивно, як Чеснота відвертається від брудних панчіх і як Порок, поєднуючись із стрічками та барвистими шатами, змінює, наче заміжня жінка, своє ім'я і стає Романтикою.

Але я ставив у цій книжці за мету показати правдиво геть усе, що стосується цих прославлених (у романах) людей, навіть їхню зовнішність, тому й не приховав од своїх читачів жодної дірки в сюртуці Пройди, жодної папільйотки в розкуйовдженому волоссі Ненсі. Я не вірив у щирість тих, хто запевняв, що споглядати цих людей їм не дозволяє їхня витончена натура. Я не прагнув привернути їх на свій бік. Я не зважав на їхню думку, схвальну чи несхвальну, не домагався їхньої прихильності і не мав наміру їх розважити.

Про Ненсі говорили, що її відданість брутальному грабіжнику здається неприродною. І водночас заперечували проти Сайкса — досить непослідовно, як я насмілююсь гадати, — мовляв, він занадто шаржований, бо в ньому немає й сліду тих чеснот, проти яких заперечували, вважаючи їх неприродними у його коханки. Щодо останнього заперечення скажу одне: боюся, що на світі є такі черстві, бездушні люди, зіпсутість яких остаточна й невиліковна. Чи так, чи ні, я певен одного: такі люди, як Сайкс, існують, і якщо за ними стежити протягом того самого проміжку часу і за тих самих обставин, які зображено в романі, вони ні в чому не виявлять ні найменших ознак добрих нахилів. Чи то в їхній душі загинули всі кращі людські почуття, чи то струна, яку слід би торкнути і яку важко знайти, взялася іржею, — цього я не знаю, але певен, що нічим не погрішив проти істини.

Немає сенсу сперечатися про те, природні чи неприродні поведінка і вдача дівчини, вірогідні вони чи невірогідні, правильні чи неправильні. Вони правдиві. Кожен, хто спостерігав ці сумні тіні життя, повинен це знати. Починаючи з першої хвилини появи цієї бідолашної дівчини і закінчуючи тим, як вона кладе свою скривавлену голову на груди грабіжника, тут немає ніякого перебільшення ані вигадки. Це свята правда, бо цю правду бог залишає в серці безпутних і нещасних; у них ще жевріє надія — остання чиста краплина води на дні замуленого колодязя. В ній найкращі й найгірші сторони нашої натури, в ній багато найогидніших її рис, але в і найшляхетніші; це — суперечність, аномалія, сполучення, яке здається неможливим, але це — правда. Я радий, що її поставили під сумнів, бо якби я не мав твердої впевненості в тому, що цю правду треба сказати, остання обставина позбавила б мене будь-яких вагань.