Єжи Путрамент - Четверо в яхті

— О, це голова!

Поніж відійшов на два кроки, наче взяв розгін, потім зупинився, схилився над м'ячем, доторкнувся до нього.

— Майстер! — зворушено сказав сусід хлопців. — Це щоб роздратувати воротаря! Ну й удар у нього! Якщо він, боронь боже, попаде в штангу — пропали ворота!

Поніж знову відійшов від м'яча. Тепер стояла така тиша, що було чути навіть крики чайок над далеким озером.

— Ну! — тихо пробурмотів запасний. І Поніж, нарешті, розігнався, наче буря, налетів на м'яч.

Всі наступні події тривали буквально десять секунд. Але ці десять секунд потрясли галвунський світ!

Запасний не переоцінив силу вдару Поніжа, але недооцінив галвунські ворота. Як блискавиця полетів м'яч і — яке невезіння! — влучив у самий центр перекладини. Він не зламав її, але вдарив так сильно, що соснові кріплення реагували, як катапульта.

М'яч відскочив від перекладини і з не меншою силою полетів назад. Ось він уже легко підстрибує по зеленій травці. Святолипкарі скочили вперед. Бравий захисник, хлопець хоч куди, вдарив м'яч, і той високою дугою полетів до воріт господарів поля.

Тоді розпачливо пролунали сотні голосів галвунян. Бо, як уже було сказано, воротар галвунян з кожною хвилиною пересувався до середини поля і в момент трагічного штрафного удару пересік центральну лінію. Побачивши тепер м'яч у себе над головою, він різко повернувся і з криком помчав назад, до своїх необачно залишених воріт. А вгорі летів проклятий м'яч!

Ось він, нарешті, приземлився на добрих двадцять метрів попереду переслідувача, підстрибнув і покотився прямо в лівий кут воріт.

Біля цього кута, спершись на штангу, стояв Куцик, за ним Андрійко, Здісь, запасний воротар і ввічливо сиділа Суламіф. Всі скам'яніли. Воротар, який запізнився на кілька секунд, щось кричав, показуючи рукою. Хлопці, нарешті, зрозуміли, що він кричить.

— Лови, тримай!

Тоді запасний вискочив із-за Здіся і, зробивши величезний стрибок, кинувся прямо у ворота. Здалека це виглядало досить ефектно. На якусь частину секунди бліда тінь надії засвітилася в очах галвунян.

На жаль, зблизька все виглядало інакше. Запасний воротар, який стояв за Здісем, зробив свій стрибок не завдяки швидкій реакції та спритності, а просто тому, що, пориваючись до м'яча, він зачепився кінчиком бутса за необачно висунуту вперед ногу Здіся. І, звичайно, перевернувся. Гепнувшись, він проорав носом шматок поля і затримався, очманілий, саме в ту мить, коли за півметра від його пальців м'яч легко вкотився у ворота галвунян.

Три події сталися одночасно: пролунав свисток судді; вдарив грім (це знову заревіли болільники); воротар, який запізнився підбігти до м'яча, підбіг тепер до хлопців і щосили крикнув:

— Тікайте, дурні! За мною!

Зволікати не можна було. Галас усе дужчав. Спробуйте роздратувати шершнів, і ви зрозумієте, які приємні хвилини переживали румбакштаги.

Тому всі троє повернули назад і негайно кинулися за нещасним галвунським воротарем. Бігли не оглядаючись. А позаду, немовби за ними мчала морська хвиля висотою з чотириповерховий будинок, наростав страшенний галас, шум.

Андрійко, незважаючи на тренування, яким була втеча з табору медиків, швидко стомився і почав відставати. Він дріботів позаду, а рядом, здається, в досить непоганому настрої погавкуючи бігла Суламіф.

На щастя, першими в погоню за ними кинулися тільки підлітки і деякі найзавзятіші болільники.

Кілька винахідливих поворотів, і переслідувачі відстали.

Воротар оглянувся і шмигнув раптом у якийсь будиночок. Хлопці за ним. Навіть Андрійко і Суламіф дочалапали через кілька секунд.

— Чекайте! — зашепотів воротар. — Я зараз! Тільки тихо!

Хлопці присіли за невисокою стіною, що відділяла будиночок від вулиці. Затамувавши подих, вони чули погоню, що наближалася. Але стіна врятувала їх. Переслідувачі пробігли біля дому, не помітивши їх. Хлопці вже хотіли підвестися, коли надійшла нова хвиля погоні.

Запасний воротар біг попереду і все говорив:

— Це Рнсєк навмисно! То його банда, ті хулігани з собачкою. Я, звичайно, до воріт. А той хам — підніжку мені! Я, звичайно, бах на землю. От, ще з носа тече!

Ці докази страждань запасного неабияк впливали на погоню.

— Стривай, стривай, попадуться вони нам у руки!

— Я б їх за комір, на пристань і в воду!

— Ще й коліном під зад!

— І того Рисєка теж! — розійшовся запасний. — Він, мабуть, із святолипкарями знюхався. Бо де це видано, щоб воротар був на середині поля?