Вахтанг Ананян: Полонені Барсової ущелини

Про те, що пи ш е знатний мисливець Борода Асатур своїм айгедзорським друзям

Вогники серед скель, які побачив Паруйр, коли проїжджав уночі повз Барсову ущелину, не давали йому спокою. Вони невідступно виникали перед ним, то яскраво спалахуючи, то гублячись у темряві, ніби падаючі зірки. Інстинкт підказував Паруйру, що тут щось криється, але думки були невиразні, плутались, розв’язати цю загадку він не міг.

І все ж одного разу вночі, коли Паруйр неспокійно перевертався в постелі, йому раптом спало на думку: «Коли зникли діти? Сьомого листопада. А коли промчав потік? Двадцять п’ятого… Як же могли потрапити в нього діти через вісімнадцять днів після того, як вони зникли?..»

Від цієї думки серце Паруйра тривожно забилося. «Невже справді, Саркіс…»

— Жінко, вставай! — вигукнув він і засвітив світло.

— Ти що, здурів, чоловіче? — розсердилась дружина.

— Здурієш… Ось скажу зараз — здурієш і ти. Син наш не втопився!

І Паруйр схвильовано розповів дружині про свої міркування цієї ночі. Втрачені надії знову ожили в серцях подружжя, і вони всю ніч не спали, захоплено будуючи різні здогадки. А вранці, ледь засіріло, Паруйр розповів про все сусідам. Скоро матері й батьки зниклих дітей зібралися на нараду.

Не любив Арам комірника, не вважав його за серйозну людину, а тому, не вислухавши Паруйра як слід, не подумавши, різко кинув:

— Теж сказав!.. А може, потік і сьомого промчав? Звідки ти знаєш?..

І Арам пішов. Не міг він дивитися в облудливі очі Паруйра.

Почалися суперечки, розпитування, проте ніхто не міг сказати точно, чи промчав сьомого листопада з Барсової ущелини потік. Це ж так далеко від села, та й місце пустинне…

І так же швидко, як з’явилась, розвіялась нова надія. Дуже незаперечні були факти: адже, що не кажи, а речі знайдено в руслі потоку. Великою загадкою лишалося тільки те, що це сталося через багато днів після зникнення дітей.

Не встиг Арам обміркувати все, як прибув лист від старого мисливця — Бороди Асатура.

«Із севанського села Лчаван моєму приятелеві Араму і ївсім родичам зниклих дітей. Усім дорослим і малим айгедзорцям привіт! — так починався цей лист. — Також прийміть моє шанування вашим вогнищам. Хай буде багато у вас хліба, який я їв разом з вами.

Мій друже Арам! Небо свідок, що я не маю ні сну, ні спокою відтоді, як залишив вас з мокрими очима й повернувся в своє село. Багато ночей не спав я з того дня, думаючи про зниклих дітей. А коли мати нашого Грикора одержала івід Гагікового батька листа про те, що дітей зніс потік, серця наші зовсім занили. От і подумав я тоді про справи цього світу.

Але, Арам-джан, з учорашнього дня одна думка засіла мені в голову і не дає спокою. Думав я всю ніч і вирішив, що не могли діти загинути в потоці… Ти запитаєш, чому?

Перше. П’ятеро дітей не могли заснути всі так міцно, щоб жодне з них не почуло шуму води. Цьому я не можу повірити. Не забувай, що людина в лісі чи на полі спить завжди насторожено. Така вже природа. Сама того не розуміючи, людина стережеться всього — тварин, стихії, різних несподіванок. Не дома ж спить, щоб спокійною бути. Значить, хоч один з п’яти спав би так, що потік не застав би його зненацька. Він би й товаришів розбудив, і сам відбіг убік. Це одне.

Друге. Швидкі гірські ріки й потоки завжди викидають утопленика на берег…

Третє. Як міг потік знести всіх? Хоч одного прибив би до куща або до каменя.

Четверте. Потік не міг скинути з пастуха-курда його аба. Зрозумів?.. І найголовніше — собака аж ніяк не міг потонути. Ви ж знаєте, що собака, якщо він з господарем у лісі, ніколи біля нього не засне. Він може прикинутись, що спить, але й із заплющеними очима все бачить, усе чує. Навіть коли й спить, собака ще здалеку відчуває небезпеку. Отже, почувши шум потоку, собака повинен був схопитися, загавкати… А коли б він сам потрапив у потік, то якось врятувався б. Адже вода потоку їв долині спадає.

Зрозумів, Арам-джан? Ми з тобою все життя на лоні природи, і тому я спокійний — ти мене зрозумієш. Послухайте мене: ідіть угору по річищу потоку. Вийдете на цей шлях і погляньте, чи не залишив потік там, зверху, який-небудь слід дітей. Якщо знайдете, треба буде пробратися в Барсову ущелину, адже води вириваються звідти.

Ось, Арам-джан, моя добра порада вам. Хай ласкаво подивиться на вас око неба, хай знайде кожний свою дорогу втрату.

Залишаюсь, бажаючи вам добра, мисливець Асатур.

1954 рік, грудня 17-го. Село Лчаван біля Севану.