Михайло Старицький - За двома зайцями. Вибране

Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…

Прокіп Свиридович. В пенціоні не були…

Проня. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…

Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!

Проня. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об’явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати.)

Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!

Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла.)

Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей.) Химко! Химко!

Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!

Прокіп Свиридович. Та йди, треба.

Прокіп Свиридович і Химка.

Xимка (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…

Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!

Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!

Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!

Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…

Прокіп Свиридович. А ти ще пеленою його помахай!

Химка. Дайте краще вашого чобота!

Прокіп Свиридович (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!

Голос Проні (з кімнати). Химко! На записку!

Химка. У мене не десять ніг, а дві!

Голос Проні. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!

Химка. От наказаніє! (Іде до кімнати.)

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (збентежено). Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?

Прокіп Свиридович. Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.

Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.

Голос Секлити (за дверима). Куди це ти, Химко?

Голос Химки. За вином якимсь.

Голос Секлити. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.

Голос Химки. Не казано.

Прокіп Свиридович. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..

Явдокія Пилипівна. Та чому б і не дать, так боюсь Проні; от лихо!

Ті ж і Секлита.

Секлита (вліта з кошиком). Добривечір вам у хату!

Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!

Прокіп Свиридович. Здрастуйте!

Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!

Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.

Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?

Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!

Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!

Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!

Явдокія Пилипівна (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!

Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!

Секлита. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни.) Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!

Явдокія Пилипівна. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…

Прокіп Свиридович. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.

Секлита. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…

Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…

Явдокія Пилипівна (тихо). І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!

Секлита. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!

Прокіп Свиридович. Явдохо! Знайшла Явдоху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не почула!

Секлита. Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась? Давай мерщій горілку!

Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хоч так дуже!

Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?

Явдокія Пилипівна. Та й вуха ж у нас не позичені.

Секлита. Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.

Явдокія Пилипівна. Та чи воно не годиться? У нас така дочка!

Секлита (бере пляшку і налива зараз чарку та в рот). Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!

Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!

Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!

Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!