Едґар По - Поліціан

Невже, ти кажеш, мій господар граф

Подарував тобі оці прикраси?

ДЖАСІНТА

А от подарував, мій друже Уґо!

Подарував!

УҐО

Ти глянь! Та я клянуся,

Що цю каблучку бачив я на пальці

Середньому... на вказів... на мізинці

У графа. Ну, Джасінто (гикає) , начувайся!

Паскуда ти. Я (гикає) не візьму тебе!

Я в відчаї. Вчиню щось відчайдушне!

Я відчайдушний!

ДЖАСІНТА

П'яний!

УҐО

Порішу...

ДЖАСІНТА (глузливо)

Себе порішить! Божечку!

УҐО

Тебе!

Я йду, Джасінто. (Йде геть) .

ДЖАСІНТА (тягне його назад) .

Стій! Плаксивий дурню!

Не хочеш бачити прикрас? Поглянь лиш:

Аграфка, перли, ось рубіни — бачиш?

УҐО (похмуро)

Ну, бачу.

ДЖАСІНТА

А ось топаз, смарагди! Ну як, бачиш?

УҐО

Та бачу.

ДЖАСІНТА

Та бачу! І нічого більш не скаже

Поганий твій язик, крім «бачу, бачу»?

Ой телепню сліпий, якщо ти й бачиш,

То все тобі двоїться. Ось цей хрест

Рубіновий, дурило! Це рубіни!

Лишень послухай, та йому ціна

П'ять тисяч талярів, не менше!

УҐО

Я розумію (гикає) все! (Дивиться значуще) .

ДЖАСІНТА

Він розуміє!

Нічого ти не тямиш! Боже милий!

Я розумію! (Передражнює його) . Де тобі збагнути!

Я — найбагатша покоївка в Римі,

Я — найбагатша чашника дочка,

Бо всі оці коштовності — мої!

Так знай, що Лалаґа, моя хазяйка,

Яка мені оце подарувала, —

Ти чув? — подарувала на весілля

(Усі прикраси, всі до однієї!),

Напевне з глузду з'їхала!

УҐО

То значить,

Це Лалаґа подарувала! Звідки ж (гикає)

Каблучка ця дісталася тобі?

ДЖАСІНТА

Граф Кастільйоне, любий твій господар,

Все їй подарував на знак любові

Торік, ну а вона — мені, — второпав?

УҐО (блиснувши очима)

Джасінто!

ДЖАСІНТА (теж блискає очима)

Уґо!

УҐО

Що, моя Джасінто?

ДЖАСІНТА

Вже розшолопав?

УҐО

Люба, дай-но гляну

Ще раз (гикає) на ті прикраси.

ДЖАСІНТА

Зрозумів?

УҐО

Пхе! Дай погляну ближче!

ДЖАСІНТА

Ну, то як?

(Задкуючи, підносить руки з прикрасами) .

УҐО

Джасінто, пташко! Люба синьйорино!

ДЖАСІНТА

Еге, тепер все ясно.

Ховає прикраси і виходить, за нею, зашпортуючись, Уґо.

Вітальня Кастільйоне.

КАСТІЛЬЙОНЕ (напіводягнений) і САНОЦЦО.

САНОЦЦО

Чудесний жарт! Клянусь, чудесний жарт!

Ха-ха-ха-ха! Воістину розкішний!

Помру я, Кастільйоне, ой, помру!

Ха-ха-ха-ха! Помру-таки від сміху!

Помру, помру!

КАСТІЛЬЙОНЕ (похмуро)

Для мене це не жарт.

САНОЦЦО

Атож, атож! Для тебе це не жарт.

Ні-ні! Ха-ха-ха-ха! Помру! Помру!

Поважна вельми річ, я запевняю.

Напитися — поважна вельми річ!

Покаятися ти надумав — браво!

Так от що, Касе! Маю вдома чотки —

Пришлю тобі. А ще волосяницю,

Яку вдягав на маскарад, віддам.

Піду додому й притьмом перешлю

В барильці щонайкращий попіл!

КАСТІЛЬЙОНЕ

Саноццо! Ти скінчиш... (Вагається).

САНОЦЦО

О! Я скінчусь...

Кінчаюся... от-от уже скінчусь!

Помру від сміху... так! Кінчаюсь я!

КАСТІЛЬЙОНЕ (гостро)

Саноццо!

САНОЦЦО

Га? Що?

КАСТІЛЬЙОНЕ

Я не жартую.

САНОЦЦО

Я вірю вам.

КАСТІЛЬЙОНЕ

Навіщо те блюзнірство?

Щось голова болить, зле почуваюсь

І тілом, і душею. Ти коли

Востаннє бачив леді... Лалаґу?

САНОЦЦО

Та

Десь з одинадцять місяців тому.

Пощо здалась тобі ота особа?

КАСТІЛЬЙОНЕ (люто)

Саноццо!

САНОЦЦО (спокійно)

Слухаю.

КАСТІЛЬЙОНЕ (помовчавши)

Тож коли востаннє

Ти з леді Лалаґою розмовляв?

САНОЦЦО

Я, графе, майже рік її не бачив.

Твій батько, герцог, як ти добре знаєш,

Її на люди зовсім не пускає.

Повім тобі одверто — має слушність.

Ха-ха. Ти розумієш?

КАСТІЛЬЙОНЕ

Ні, Саноццо!

Не розумію.

САНОЦЦО

Ну от і добре, слухай. (Співає).

Отаких пташок завзятих,

Що очима виграють, —

Зирк сюди, зирк туди, —

Треба в кліточці тримати,

Бо втечуть!

КАСТІЛЬЙОНЕ

Саноццо! Судиш ти несправедливо.

Не билося ще у жіночих грудях

Чистіше серце! Хоч і согрішила

Ця жінка, але гріх її прощенний.

Якщо колись обітниці священні,

Ганебно зраджені, своїм прокляттям

Когось затаврували, — то мене!

Закохана, палка, прекрасна, юна

І чиста, як і вся її краса, —

Хіба вона помислити могла

Про чорну зраду? Ох, якби я був

Не графом Кастільйоне, а простим,

Незнаним орачем на скромній ниві,