Мария Старожицкая - Навіщо. What For

Лавр

— Ну, не кричав я, я тихо… Просто вона найкраща в світі і мене чекає. Але, справді, навіщо...

Поет

— Так отож. Знаєш цю притчу? Коли чоловік помер і питає у Бога, навіщо я жив. А Бог йому: «Ось ти у молодості у відрядження їхав, пам`ятаєш? Ні, каже, але щось було таке. — так пішов у вагон-ресторан, і там у тебе жіночка за сусіднім столиком сіль попросила дати, то ти й дав. Згадав? — Ну, пригадую щось таке… — Так отож».

Велес

— Мы сейчас все между небом и землей. И то тянет, и другое…

Слон

— Сейчас я тебя так потяну, что мало не покажется. Вон небо светлеет, встаем и идем. По одному, вон к тому забору крайней хаты. Первый дойдет, маякует, что там — еда-вода-карта местности, мы в бинокль смотрим. Проверьте автоматы, все дела.

Велес

— А кто первый?

Слон

— Кто спрашивает, тот и ходит.

Велес

— Так у меня ж нога…

Слон

— Вот и не будешь спешить.

3 сцена

Тетяна виходить з хати на город, прямує до дощатої вбиральні, відкриває дверцята, помічає Велеса.

Тетяна

— Димка?!

Велес

— Танька… Какого хрена ты здесь?

Тетяна

— А ты какого?! Ты же в каратели пошел… Это све крови хата, а в городе обстрел каждую ночь, там опасно стало.

Велес

— Пончик в хате?

Тетяна

— Нет больше Пончика.

Велес

— Убитый?!..

Тетяна

— Типун тебя на язык, выгнала я его. Воюет с такими как ты. Он теперь Червонец стал, а не Пончик. Малый в хате спит. Пусти меня, куда шла, разберусь с тобой.

Велес

— Иди. Я в хате буду. Сейчас мои подойдут.

4 сцена

Тесей біля стрічки новин.

— «Котел виник після прямого вторгнення російської армії. Воно, як і артобстріли в червні на кордоні, схоже, стало несподіванкою для українських генералів. Своєчасний наказ на відступ не надійшов. Відтак українським бійцям, начебто за згодою президента Росії Володимира Путіна, пообіцяли відкрити коридор і дозволити вийти, зберігши життя. Росіяни дали українцям "слово російського офіцера", що стріляти не будуть. Але коли українські солдати наблизилися до "коридору Путіна", відкрили вогонь з усіх видів зброї. Українським військовим і добровольцям доводиться з боєм і важкими втратами прориватися невеликими групами». Та знаю вже все це, знаю… Що там з цими групами, ось питання... Ого… «Местному населению ополченцы приказали выдавать карателей под угрозой военного трибунала»…

5 сцена

Підвал хати Тетяни. Вся група в зборі. Тетяна відкриває банки з консервацією, щось відставляє, чимось пригощає бійців.

Тетяна

— И с собой дать вам нечего. Соседи только завтра за едой в город поедут.

Слон

— Это таки судьба. Я тут точно не могу одноклассников встретить, а Велес раз — и как специально.

Тетяна

— Так он Велес… Красиво. Дима, а почему Велес?

Велес

— Бог такой. Песни пел, чтобы все, кто воюет, побратались. Я сам скоро запою… Стрелка, а, Стрелка, глянь, что у меня с ногой.

Стрілка підходить, закочує Велесу штанину до коліна.

Стрілка

— У вас є щось з медикаментів? Тут таки загноїлося, ще й сильно…

Тетяна підходить, теж дивиться.

Велес

— Танька, отойди, я голый тебя стесняюсь.

Тетяна

— Дурак ты Димка, как был, так и остался, как же я тебя ненавижу!

Велес

— Любишь ты меня, Танька, а выскочила за Пончика.

Тетяна

— Оставляйте, ребята, мне этого идиота пораненного на всю голову, видать и правда судьба.

Поет

— Це насправді дуже небезпечно, думаю, нас вже шукають, може і з собаками… Тоді і вам буде зле, і малому.

Слон

— Ну, откуда у них собаки — кто знал, что смогут уйти? А подвал тут большой, отлежится, связь есть, выйдем — пришлем за ним.

Лавр

— Велес, ти як? Згодний?..

Велес

— От судьбы не убежал.

Поет

— Ну тоді всі пішли швидше, доки сусіди ще сплять. Бо хто зна які тут сусіди.

Тетяна

— Это точно, у нас уже ни сын за отца не отвечает, кто сейчас за кого, ни сестра за брата, не то что за соседей... Стойте, вот вам вода, еда, а тебе, девочка, халатик нашла, больше никакой тут одежды нет, — мы сами в чем были, в том приехали.

Стрілка

— Та не треба, навіщо…

Тетяна

— Переоденешься, сойдешь за местную.