Михайло Старицький - За двома зайцями

Секлита. Пху на неї, та й годі!

Всі. Пху, пху, пху! На неї, сатану!

М а р т а. Годі, цур їй, пек!

Устя. Будемо веселі як перше!

Секлита. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!

Меронія. А мені на Печерськ!

Секлита. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то й поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!

Чути оддалеку катеринку.

Голохвостий. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги одкидали! Закликати катеринщика ще! (Вибіга).

М а р т а. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка… та… не хочеться тільки розказувати.

Всі. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!

М а р т а. Так стіни слухають!

Д є х т о. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!

Устя. Знаю я, про кого мова мовиться…

М а р т а. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло іде річ!

Устя (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!

М а р т а. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!

Устя. Кричи, кричи, шелихвістко!

М а р т а. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!

Катеринка входить.

Устя (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!

М а р т а. То й ти така й твоя мати була така!

У с т я (з кулаком). Яка ж була моя мати?

С е к л и т а. Та годі вам!

Другі міщанки. Уже завелись!

Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.

Ті ж і катеринщик.

В с і. Хто це музику найняв?

Голохвостий. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіщі були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!

Всі (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!

Секлита. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: Секлита Лимариха ґуля!

Всі розступаються, Секлита посередині.

С е к л и т а (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, Секлита Лимариха ґуля! (Почина танцювати).

Голохвостий (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака).

Усі.

Ой на дворі метелиця,

Чому старий не жениться?

М є р о н і я. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло).

Завіса спада

Xим ка сама.

X и м к а (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось не певне… А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить. А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидче йшла до дідька в болото!

Химка й Сірко.

Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок.

X и м к а. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?

Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.

Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!

Прокіп Свиридович. Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба, примани Рябка та й насядь!

Химка. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.

Прокіп Свиридович. Та ходім і я поможу, тільки не лайся, та повідчиняй мені вікна й ворота, нехай люде дивляться!

Химка. Щоб поналазило їх і в двір, і в хату та щоб пообкрадали ще!

Прокіп Свиридович. Ну, що ж робить! Один тому час, що й батько в плахті!

Химка. Ет! (Виходить).

Проня сама.

П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора… Як я пригорну його, як… Ой, ой, як здумаю… Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому… (Пішла по хаті і стала перед дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе должно бути на виставці! (Походжа павою). Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна! Химко, Химко!