Михайло Старицький - Не судилось (Панське болото)

М и х а й л о. Мало ще скрути — Дмитра на! Стережись, щоб з-за кутка не торохнув! Просто хоч пропадай! Адже я її хотiв поки що одвезти до дядька чи саму, чи з матiр'ю, — не хоче; хотiв i її матiр заспокоїти — боїться; що ж я маю чинити?

П а ш к а. Ну, а що ж i їй робить? Iдiть, голубчику, зараз, прошу вас, бо дiвка просто не при собi…

М и х а й л о. Та ходiм! (Подумавши). Треба конешне написати до дядька, послати мерщi… Так затяглеся вузлом, що й не розв'яжеш. (До Пашки). Почекай мене за хвiрткою у садку, я тiльки листа напишу та зараз i вийду! (Iде направо).

П а ш к а (проводжаючи його очима). Паничу! Здається, ти дбаєш тiльки про свою шкуру! (Пiшла).

Зiзi i Харлампiй.

З i з i (вбiга i бере до кишенi цукор; потiм дзвонить). Харлампий! Харлампий! И где зта скотина шляется?

Харлампiй показується в саду.

Харлампий! Давай самовар да подмети балкон, — мама велела, тут мы играть будем… Да иди же скорей; только даром кормят!

Х ар л а м п i й. Ще в вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаять.

З i з i. Поговори! Вот я маме скажу, так й выгонят вон! (Iде).

Х а р л а м п i й (прибира). Тьпхуi Прости господи! Од такого блазня терпiти! Що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля! Взяв би я тебе, та задрав би плахiття, та випарив би лозою по мiсцю, звiдкiля ноги ростуть, щоб анi сiла, анi почесала!

Чути за коном голос Анни Петрiвни: "Позовите скорей пана! Воды! Скорее! Дурно!"

Х а р л а м п i й. О, вже пустила лотоки! Реве, аки лев рикающий! (Iде).

Анна Петрiвна i Аннушка, потiм Iван Андрiйович.

А н н а П е т р i в н а. (блiда, плаче; Аннушка пiддержує). Ах! Ах!! Они меня дорежут! Воды! Дай скорее: душит! (Дзвонить).

А н н у ш к а. Не беспокойтесь, бариня. (Подає воду).

А н н а П е т р i в н а. Ах! Зту мерзавку чтоб сейчас… раскатать!.. Чтоб духу ее не было! Где пан? (Дзвонить). Дурно, ах! Капель скорей! Виски три!

Аннушка бiжить до дверей, стикається з Харлампiєм, що несе свiчку; вирива у його свiчку.

А н н у ш к а. Бариня казала, чтоб барина звали, бо у баринi до барина очинно… у баринi голова…

Х а р л а м п i й. Тьпху! (Пiшов).

А н н а П е т р i в н а. Спирту! Спирту! Виски три! Дурно!..

А н н у ш к а. Ах, боже мой! Хоч би барин!

I в а н А н д р i й о в и ч (пiдтюпцем). Що там таке?

А н н а П е т р i в н а (зуздрiвши). Ах! Умираю! (Зомлiла).

I в а н А н д р i й о в и ч. Анюточко! Анюточко! Що з нею?

А н н у ш к а. Потрьовожились од сюприманду.

I в а н А н д р i й о в й ч. Анюточко! Зомлiла? Ох, господи! (Бiга, хапа крило, що з столу пiдмiтати, смалить на свiчцi й тика пiд носа пани).

А н н а П е т р i в н а. Ай! Что зто? (Схоплюється). фу!! Мужик!

I в а н А н д р i й о в и ч. Нiчого, нiчого! Смалятиною найлучче! Постой, ще! (Смалить крило i хоче знов пiд носа).

А н н а П е т р i в н а. Ай!.. Оставьте!.. Изверг!

I в а н А н д р i й о в и ч. Що з вами?

А н н а П е т р i в н а. Ах, виски… тик, тик! Полюбуйтесь вашим сынком!

I в а н А н д р i й о в и ч. Що там? Не натягуйте-бо тетиви!

А н н а П е т р i в н а. Зарезал… Женится на простой девке, на твари женится, ваш братец — подлец — устраивает свадьбу!

I в а н А н д р i й о в и ч. Чи ви в умi, що ви мелете?

А н н а П е т р i в н а (кида зiм'ятого листа). Прочитайте, что братец пишет! У них уже все улажено… Ох, уморят, уморят; я слабонервная, чувствительная! Вот й разгадка, почему в Петербург не хочется ехать! Выкормили сокровище… утешайтесь! Ох, виски! виски! виски!

Аннушка тре виски, Iван Андрiйович пробiга листа.

З i з i (вбiга i кидається до матерi). Маman, неужели Мiсhel с простой дрянью повенчался?

А н н а П е т р i в н а. Отстань! Убирайся! Уведите ее!!

Аннушка бере за руку; Зiзi б'в її по руцi.

З i з i. Не тронь, сволочь!!

Виходять.

А н н а П е т р i в н а. Ах! Он погибнет, погибнет?!

I в а н А н д р i й о в и ч. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не дiлайте бешкету! Це не iграшки! Начхав я на все iнче, а за сина — нi! Не перебивайте… слухайте: прикажiть, щоб там нi Аннушка i нiхто — анi писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!

А н н а П е т р i в н а. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?

I в а н А н д р i й о в и ч. Анно Петрiвно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться* (*Телесуватися — кидатися в усi боки.).

А н н а П е т р i в н а. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; зто все братец!

I в а н А н д р i й о в и ч. Конешно, подлець; но не дiлайте публiки, прошу вас.

А н н а П е т р i в н а. Хоть зтой шлюхе задам! 0-ох!

I в а н А н д р i й о в и ч. Не про неї рiч. Коли буде тихо i Михайло нiчого не провiда, то я одведу йому очi i мерщi виряджу до Петербурга; хоч i ви його проводiть… А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю…