Тарас Шевченко - Назар Стодоля

Щодо мови, якою був створений оригінал п’єси, дослідники не дійшли єдиного висновку. Так, П. О. Куліш, який мав у своєму розпорядженні текст, писаний Шевченком російською мовою, а також його український переклад, здійснений пізніше для аматорського театру при Петербурзькій медико-хірургічній академії, у передмові до публікації драми без вагання називав російський оригінал перекладом: «У Н. Д. Белозерского находится также перевод «Назара Стодоли» на в[елико]русский язык (второй акт его потерян). В этом переводе, после слов Назара к Гале (в конце): «О мое сердце! доля моя!» пьеса оканчивалась убиением Хомы и готовностью к смерти Игната: но это место потом перечеркнуто и рукою автора написан конец сообразно украинскому подлиннику, с небольшими отменами» (Основа. — 1862. — № 9. — С. 4). Тут же зауважено: «Галя названа была сперва Лукиею, но потом это имя переправлено во всей пьесе; только в монологах, писанных рукою автора, осталось везде, по недосмотру поправлявшего, Лукия» (Там само). Переклад же, який П. О. Куліш називав оригіналом, він охарактеризував так: «Подлинник «Н[азара] Стодоли» принадлежит Н. Д. Белозерскому. Он написан на желтоватой писчей бумаге в четвертку. Тетрадь очень засалена и запачкана в одном месте, в средине, порохом или нагаром из сальной свечи. В конце, рукою исправлявшего пьесу, написано: «Занавес опускается, свист раздается» […]. Украинский подлинник был, по-видимому, оставлен автором без внимания, по крайней мере — на время. Обе рукописи отданы были автором для хранения одному малороссийскому пану. В 1847 году пан, страха ради, запрятал их в стриху (соломенную крышу) и только через несколько лет осмелился явить их свету по убеждению одного земляка, который взял их к себе, потом передал Л. М. Жемчужникову, этот мне, а я, сняв для себя копию, уступил их ценителю и самого праха, покрывающего исторические памятники» (Там само). В іншому місці П. О. Куліш (після слів Галі у третій дії «Я сама вишивала і гроші на шовк заробляла») дав примітку: «Далее, до конца, писано рукою автора. Все предыдущее переписано (или написано под диктовку) довольно небрежно малограмотною рукою и изредка поправлено другою (но не авторскою). Как в переписчике, так и в исправителе заметно плохое знание украинского языка. От этого произошло множество ошибок в правописании, в окончаниях и, должно быть, в самих словах, — ошибок, которых не мог сделать автор «Кобзаря». Объяснительная часть пьесы на в[елико]русском языке (мною кое-где исправленная) принадлежит также не ему, ибо в окончании пьесы она написана на языке украинском» (Там само. — С. 35). Йдеться про те, що у кінцевій частині п’єси, яку переклав Шевченко, українською мовою перекладено й ремарки.

На яку постановку «Назара Стодолі» після Великодня сподівався Шевченко, відомостей нема. З певністю можна тільки стверджувати, що 1843 р. п’єса в Петербурзі поставлена ще не була. Вистава «Назара Стодолі» відбулася в Петербурзі в кінці наступного, 1844 р. В листі до Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 р. Шевченко писав: «На Різдвяних святках наші земляки компонують театр у Медицинській академії. Так я думав, щоб учварить твій «Чорноморський побит», але тепер уже пізно, а якби ти його звелів переписать гарненько та прислав к Великодню, то б це так. А тепер вони розучують «Москаля-чарівника», «Шельменка», «Сватання на Гончарівці» і мого «Назара Стодолю»». Мова йде про аматорський театр при Медико-хірургічній академії, в якій навчалося немало вихідців з України. Тоді й було перекладено п’єсу «Назар Стодоля» українською мовою.

Факт постановки домашнім театром Медико-хірургічної академії «Назара Стодолі» в кінці грудня 1844 р. засвідчений в «Истории Императорской воєнно-медицинской (бывшей медико-хирургической) академии за 100 лет» (СПб., 1898. — С. 478): «Из развлечений студентов во время длительных праздников следует упомянуть о домашнем театре. По ходатайству Шлегеля первый раз военный министр разрешил в 1844 году студентам поставить несколько пьес и ассигновал до 150 рубл. серебром из экономических сумм на костюмы и проч., а затем еще несколько раз разрешал значительные суммы на обстановку в 75 — 100 рубл. сер. Студенты играли на Рождество, на Масленицу и Пасху. Театр существовал два года». У посиланні до цього тексту перелічено п’єси, які виставлялися, і серед них — названі Шевченком «Москаль-чарівник», «Шельменко», «Сватання на Гончарівці», а також «Назар Стодоля».

Шевченко був на цих спектаклях. У листі до Я. Г. Кухаренка, з якого зберігся лише уривок, датованому орієнтовно кінцем грудня 1844 — початком січня 1845 р., Шевченко писав: «Отамане, якби ти знав, що тут робиться. Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!!». Написано це під свіжим враженням від постановок українських п’єс (див.: Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — К., 1961. — С. 106–108).