Микола Куліш - Патетична соната

Перший.Дак ти справді конкуренцію прийшов робити? Марш, кажу!

Другий.Ша! Он де конкурент… (Показує на Оврама).

Лізе Оврамз ящиком і щітками.

Другий.Дотепная є воєнна приказка: де два б'ються, третій не лізь. Правду я кажу, громадянине солдат?

Оврам.Я вже після бою — от і лізу.

Другий.Ви лізете туди, де всієї роботи не більше, як самому собі почистити ботинки.

Оврам.Гей, якби ж я мав таку роботу, то я б сюди ніколи не приліз!..

Я бачу, як людніє вулиця, голоснішає, ближчає «Марсельєза». За нею ніби пливе угорі хмарка од собору. На балкон виходять старий Пероцький. Нижче на ґанку Маринай Андре.

Марина.Подивіться, який день! Отакий дівчина замовить у бога день, як вийде зустрічати лицаря (спинивши рух Андре до себе). Цс-с-с!.. Дивіться, таток он — вийшов агітувати. Даваймо послухаємо! Начепив жовтоблакитну квітку — от комік!..

Перший (навстріч Ступаеві).

Другий

Ступай (виставивши ногу першому). Будь ласка!.. Та ба! Стривайте! Ви хто?

Перший.Як хто? Чистій.

Збирається натовп.

Ступай.Та ні! Якої нації?

Перший.Расєйської держави, звичайно-с!

Пероцький(з балкона). Браво!

Ступай (знявши ногу, до другого). Ви якої?

Другий.А вам якої треба?

Ступай (до Оврама). А ви?… (Впізнавши). А-а! Сусіда знизу! Оврам-котляр! Свій! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки).

Марина(на ганку до Андре). Ну, не комік?

Андре.Це приклад нам!.. Хвалю!

Другий (до першого). Ви бачили такого малахольного?

Перший.Чого він хоче?

Другий.Він хоче, щоб йому вже нація ботинки чистила.

Ступай.Ми, Ступай-Ступаненки, хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила! Пора! Вільними стати пора! Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами!.. (Йому аж почувся той тупіт в супроводі патетичного allegro molto e con brio). Цоки-цоки, цок-цок!

Марина.Браво, таток! Браво!

Андре.Браво!

Оврам.Ви, може, й сядете, та нас куди посадите?

Ступай.Кого це вас?

Оврам.Ну, мене от… безногого пролетарія вкраїнського? (Показав на чистив). Їх ось…

Зінька (вийшла з натовпу п'яненька). А мене?… Знову, мабуть, за підсідельню, за перинку, га?… (До натовпу). Казали, як прийде свобода, то вона — як мама: не журися, мовляв, дівко, — вискочиш із ями. Буде світ тоді, як цвіт, ще й милий, як сонечко. То оце я й кличу: дорогий мій, милий!..

Голос з натовпу.Хто?

Зінька.Та хто обізветься!..

Сміх.

Хоч, кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще спродала, зоставила дещо про милого, що прийде ж» думалось, до мене хоч на день — на мій Великдень.

Сміх і голос.Обізветься мільйон!

Зінька.Вас мільйон, а його немає. Свічку засвітила, платтячко наділа голубе, дівоцьке, а він щось не йде. То піду, подумала, до сусіди, він теж безталанний. Прийшла до сусіди, а він листи пише. То піду я на вулицю, крикну, погукаю: милий, дорогий! Дорогий мій, милий!..

Пероцький(з балкона). От вам, панове, свобода слова! І взагалі свобода! Суть свободи! Символ! (Іде з балкона).

Лука.Так! Це суть буржуазної свободи! Символ! Людина кричить… (До натовпу). Товариші!

Андре (перебиває). Громадяни!

Ступай (очнувшись і собі). Брати українці!

Я бачу, як у натовпі вирує три течії. Кожен хоче стати поближче до свого оратора.

Андре влаштовують овацію. Тому він починає перший:

— Хто не бачив, хто не зна країни нашої учора? Країна наша…

Ступай.Україна!

Лука.Трудящий люд, пролетаріат!..

Андре.Вся Росія — це нерухомий був, гнітючий монумент: трон, до його сходи — приступці рабства і на приступцях ми, раби, рабом був комір золотий, сенатор, камергер у палатах…

Лука.Брехня, товариші! Рабами ми жили й жиєм — робітники, солдати, і росіяни, й інші!

Ступай.Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!