Іван Багряний - Розгром

ОЛЬГА сміється:

— Від новоявленого Ромео слуга… Від того Матіса ж…

КАТРЯ:

— Аж дві кульки було!.. Ось глянь — (показує на долоні дві кульки) — Німецькі… (завиває в папір і ховає в кишеню, до Ольги) — Я чула все… І ти думаєш, що він таки зігне шию і перепросить тебе… селянську дочку?..

ГРИЦЬ філософськи-насмішкувато:

— Любов — сильніша за все, мала… (глянув на Катрю й на Максима, мовляв — «будь ласка, спитайте самі себе»).

КАТРЯ посміхнулась про себе; до Ольги:

— Ти думаєш, що він закохався?

— А чому б ні? (іронічно).

ГРИЦЬ, глянувши мистецьким оком на сестру:

— Дійсно… А якщо не закохався, то він тоді справжній осел…

ОЛЬГА сміється загадково та:

— …І тепер от його точить ущімлений гонор… Ха!.. Він замірявся стеком на тебе, на нас, а виходить, що покищо одхвиськав сам себе…

— Так то так… Але ж… Ой, Ольго, не бався з вогнем…

— Ти хочеш сказати, з кулею, з мотузком, з баґнетом?..

— Коли хочеш — так…

ОЛЬГА так само, як Гриць перед тим, філософськи-насмішкувато:

— Ну що ж… Так вже давно ведеться — де велика любов, там неодмінно хтось когось убиває… Отело он коли ще зарізав свою любов… Чи як там було, Грицю?.. Гу, а Матісові — і Бог простить, це його фах… (сміється) — Але думаю, що він обеззброєний… і вже не підійме тут пужална… (цитує іронично) — «ЛЮБОВ ОШЛЯХЕТНЮЄ НАВІТЬ БАНДИТІВ і РОБИТЬ З НИХ ПОЕТІВ»… — так ніби, Грицю?..

ГРИЦЬ:

— То залежить від бандита…

КАТРЯ стривожено:

— Але як він ітиме задалеко?.. Не забувай, що він завойовник…

ОЛЬГА в тон.

— Не забувай, що я — твоя сестра Ольга … (пхикнула гордо) — В кожнім разі я не збираюся бути ані долметчером, ані Марусею Богуславкою, ані навіть тією Султаншою Роксоляною… (та й засміялась) — Я не можу їм тепер оголосити війну збройно, але зате я оголошую війну іншу, якої ніякими гарматами не виграєш… Це йому не з пукавки стріляти і не стеком хвиськати… Анум вечеряти!.. (закінчила несподівано).

Саме увійшла МАТИ, лаштуючи стіл до вечері…

МАТИ внесла вечерю й поставила її на стіл… Варена картопля в лушпинні, хліб, сіль і чай…

ОЛЬГА, розшаркуючись галантно:

— Нум, — барони й баронеси!.. Генерали й професори!.. — Українська єдина і безсумнівна аристократіє!.. До картоплі!!.

Всі сідають кругом столу. Катря любовно допомагає Максимові… Мати теж у гурті… Беруться до їжі, орудуючи виделками, ножами й щелепами.

МАКСИМ дивиться на всіх і від зворушення аж заїкається:

— Бож-же мій… Я — між вами!.. І… (здивовано) — Всі живем…

ОЛЬГА:

— Живем, Максиме!.. Живем… І житимем… І тільки МИ житимем… Наїдайся лишень, товаришу Комбриґ!.. а решта — все тим часом єрунда…

ГРИЦЬ — дивиться на Ольгу, потім на всіх, на свою єдину руку затиснену в кулак — і голосно сміється…

ОЛЬГА:

— Чого ти іржеш?..

ГРИЦЬ, торсаючи чуба:

— Ні таки — ми… (крутить головою) — Ми зовсім, зовсім інше покоління!.. Га!.. Гримить… Товче нас, меле… і — будь ласка… (розводить рукою та й береться знову їсти).

ОЛЬГА:

— Еге ж… Любі мої графи і барони, інженери і майбутні маршали! — не кидайте лушпиння на підлогу, але й не їжте його, бо думка, що там є вітаміни, — абсолютно помилкова, хоч і занесена з Европи… на баґнеті…

КАТРЯ:

— Ви так молотите, друзі мої, наче це вам не картопля, а баронські шнітцелі та фіґлі-міґлі…

ГРИЦЬ і ІНШІ:

— То в нас баронські апетити…

— І геркулесові щелепи…

— І вовчі шлунки…

— І арештанський режим…

МАКСИМ, оглянувши всіх зворушено:

— Наче вві сні… Дорогі мої!.. (і прикладає кулак до грудей, крутить головою… і мовчки береться їсти…)

МАТИ нишком витирає очі, дивлячись на схудлого й блідого суворого Максима…

Скінчивши їсти, ОЛЬГА відкриває шухляду і частує Максима сигаретами:

— Це нашого Рафаеля … (підморгує) — щедра плата цивилізованої Европи дикій і нецивилізованій Азії за геніяльні творіння нашого бідного професора і… першого артиста Республіки… Такса офіційна — пачка сиґарет за пачку Сикстинських мадонн з ориґінальних німецьких фото… Чи так Грицю?..

ГРИЦЬ сміється…

ОЛЬГА:

— Чи то пак… обмін продуктами цивілізації — мадонни разом з майстром по десять феніків, сиґарети — по десять марок штука…

МАКСИМ, скінчивши їсти і слухаючи Ольгу, закурив. Похнюпився. Тяжко зідхнув…

ОЛЬГА:

— Не зідхай, товаришу Комбриґ!.. (зсунувши брови) — Я думаю, що ми таксу змінимо … Чи як?..

МАКСИМ — тре чоло, довго мовчить, погойдуючись і закривши очі…