Володимир Нестеренко - Чужа

Шосе, лісопосадка, засніжені поля. Зимовий ранок. Біля узбіччя стоїть вишнева «дев’яносто дев’ята». Четверо молодих людей у шкірянках поверх спортивних костюмів мочаться на узбіччі. Вони мають вигляд невиспаних, похмурих людей.

ШУСТРИЙ

(вбираючи ніздрями повітря)

Бля, ну й сморід. Гівно… Гиря, хулі ти тут зупинився?..

ГИРЯ

(зосереджено щось випісюючи струменем на снігу)

Тут скрізь смердить. Свиноферма. Закопати тебе в свиняче гівно — за тиждень кістки розчиняться.

Усі сміються, крім Шустрого й Малюка.

МАЛЮК

Годі тут базарити, посцяли і поїхали.

Усі мовчки сідають у машину, Гиря за кермо.

МАЛЮК

(помітивши, що Шустрий намагається зачинити вікно)

Не зачиняй, розіб’ємось. у теплі засне водій — і привіт.

ГИРЯ

Шустрому все гівном смердить…

МАЛЮК

Смердить — та й хуй з ним. життя й не так смердить. Ти, головне, не засни за кермом.

Машина рве з місця, залишаючи сліди протектора і свастику, криво намальовану сечею на снігу.

ОПОВІДАЧ

Якщо вірити вказівникам, до кордону залишилось небагато. Кілометрів 400. Цієї ночі поспати знову не вдалося. усі «рашпілі» мало спали з тих пір, як почалась ця історія з Чужою…

Візуалізація оповідання, але голос Оповідача за кадром продовжує.

ОПОВІДАЧ

…ДІДУСЬ із бадьорим поганялом Рашпіль відсидів за ґратами років двадцять. До того часу, коли сталася ця історія, він цілком звикся на волі, носив клубні піджаки, мав долю у різних фірмах, побудував казино, у якому й жив. На горищі зробив собі квартиру з телевізором, двоспальним ліжком і нужником — вийшло як люкс у старому радянському готелі, тільки поліровки трішки менше…

Вікно кругле, стеля скошена, рама перехрещує вікно — Рашпіль дивився на світ крізь приціл, як із бункеру. Міцний дід з важкою долею, на його піджаку непогано б виглядали орденські планки.

…Було Рашпілю років п’ятдесят. У тій справі, якою він займався все життя, — це пенсійний вік. Як у льотчиків. Рашпілем його прозивали за характер, ну й за те, що права щока у нього була вкрита віспинами — але не від вітрянки, а від дробу — потрапив під постріл з обріза. Дружини у нього не було, і він користувався службовим становищем.

Від’їзд камери від вікна демонструє дівчину в уніформі казино, на грудях табличка з іменем. Дівчина стоїть поряд і очікує, поки Рашпіль надивиться у вікно, потім він дістає бульбулятор, запалює кульку креку, дає покурити і їй, потім, розстібаючи матню, каже: «Смокчи, доки не відпаде».

…Крек поступово займав місце решти всього у житті Рашпіля, так що смоктати у господаря дівчаткам залишалось недовго. Окрім казино, у дідуся й інших справ вистачало…

Стрілянина з автоматів по «вісімці». Вилітають шибки, машина перетворюється на решето. Крупно — швидко зростаюча калюжа крові, котра витікає з відчинених дверцят. У машині чотири людини, вони мертві.

«Рашпілі» перестарались, витискуючи конкурентів.

Молодий хлопець у насунутій на очі шапочці, з автома том — це БАБАЙ, контрольними пострілами добиває паса жирів машини. Три постріли, замість четвертого — клацання. Набої скінчились. Молодий кидає автомата і біжить до другої машини — бійці уже в машині, часу немає. Одному з пасажирів поталанило — він живий, кров, яка з нього ллється, змішується із струмочком сечі з мокрої холоші.

Кадр у лікарні — пасажир, що вижив у розстріляній «вісімці», лежить у реанімаційній палаті, біля входу сидить міліцейська охорона, в палату заходить генерал міліції у білому халаті, накинутому на мундир, з ним кілька офіцерів, почет, лікарі.

Так життя Артура, на прізвисько Бабай, двадцятирічного пацана, у котрого не вистачило кулі на четвертого пасажира, перетворилось на одну суцільну неприємність. Світив розстріл, хоча були варіанти. (Змарнілий, неголений, зі слідами побиття Бабай намагається триматись рівно на стільці. Через стіл від нього з радісною посмішкою оперативник у цивільному. На стінах — радянські вимпели «Переможцю соціалістичного змагання», а також наклеєні заголовки з газет і розмножені на ксероксі написи:

ВІДСУТНІСТЬ СУДИМОСТІ —

НЕ ВАША ЗАСЛУГА, А НАШ НЕДОГЛЯД.

МОЖЛИВО, ДОСИТЬ ЛІПИТИ ГОРБАТОГО ДО СТІНИ?