Борис Херсонский - Сталіна не було

тарантела це тільки реакція на укус
павука який зазвичай спокійно сидить у норі
танцюй, італійко, в нашийнику скляних бус
день густий як смола на прогрітій вишневій корі
пейзаж міський важчий золотої парчі
простір блакитний над головою радує погляд твій
танцюй, італійко, танцюй, каблучком стукай скачи
по бруківці на вулиці мостовій
кармінні стіни й віконниці розчахнуті на вікні,
мементо море вмуровані уламки надгробних плит
танцюй італійко крутись саламандрою у вогні
з тобою станцює кривий аонід синкліт
я б теж станцював я той самий клоун фіґляр
вуличний музикант, скрипаль віолончеліст
кидайте монети у відкритий чорний футляр
хай дзенькіт монетки зіллється зі дзвоном намист
танцюй італійко тобі підспіває бог аполлон
з тобою танцюють олімпійські володарі
мадонни дивляться на тебе з висоти античних колон
хелицерами ворушить павук сидить в норі

Козак Мамай з бандурою й люлькою,
шабля, мушкет, все як слід,
перерва між п’янкою і рубкою,
як в офісі, на обід.

Кінь прив’язаний рано-вранці
до стовбура молодого дубка.
Є порох в порохівницях, є горілка у склянці.
Шкода, коротке життя козака.

Є щось у цих народних картинах,
розумій, але ж не займай…
Якщо хтось лежить на м’яких перинах —
він – не козак Мамай.

Якщо хто ніколи не грав на бандурці
і шаблею рубати не вмів,
мабуть він одружився на злісній дурці
і вік перед нею тремтів.

У кого вуса до плечей не звисали,
хай лікоть кусає свій.
Не з нього козака Мамая писали,
та й кому він потрібен такий?

Таке в нас життя. Такі у нас пироги.
У них не монети на щастя, а кулі війни.
Друзі видихаються раніше, ніж втомлюються вороги.
Спочатку виводять «в расход». Потім виходять в чини.

Потім персональна пенсія. А кишеня – пуста…
Останні новини. Плаский телеекран.
Ворогові без бою здаються села й міста.
Ти це передбачав, суко, оскільки ти – ветеран.

Тут жило сто племен, тут кожен своє робив:
хто гадав, хто гроші міняв, хто круг гончарний крутив,
хто вулиці замітав,
хто над годинниками длубався,
хто в хаті наводив лад,
хто по дворах блукав,
під катеринку співав.

А катеринка, що книжка з картинками, строката, проста,
що ж ти співаєш, про яку розлуку, – справа пуста,
який щасливий квиточок витягне з коробка
скорчена пташина рука?

Поворожи, папуго, все вирішено давно,
просіяно крізь решето, розсипано, як пшоно,
а зі ста племен завжди залишається тільки одне,
а чому – не питайте мене.
дев’яносто дев’ять зайвих, колишніх,
де ви тепер? Куди
пішли? і Той, кому слава в вишніх,
за вами брами зачинив назавжди.

людина лише припускає Бог владу має
конячка мідного вершника зміюку брикає
з гранітної набережної показує води нева
хвилі народного гніву омивають фасади
дитячі ніжки стирчать з великої пащі влади
крутяться жорна історії паморочиться голова

мелють страждання будемо грати у ґрати
залізні пташки будуть крихти клювати
броньовики з кулеметами по бруківках загуркотять
вимикає мама верхнє світло і вмикає телек
вмирайте діти доки лежите у власних постелях
мамо мамо коли я виросту буду вбивати на п’ять

Дружина цікавиться: – Хочеш, рідний, я куплю тобі самоскид?
«Хочу!» – думає чоловік, але каже: – Дурня.
                В тебе кращих ідей нема?
Дружина образливо: – Ну за що ти мене обізвав, сором і стид.
Чоловік думає: «Сам не знаю», – але каже:
                 – Ти все знаєш сама.

Він хотів би і той самоскид, і те збільшувальне скло,
і всі ті блискучі кульки, які у вітринах висять.
Усе, чого він був бажав, як йому шість років було,
він бажає іще сильніше у свої шістдесят.

Він хотів би пломбір у стаканчику й помаранчевий лимонад,
і до чого тут діабет або гіпертонічний криз?
Онде залізна мавпочка лізе вгору; та це канат,
що його ти водночас смикаєш і вгору, і вниз.

любий Йосипе битва що під Полтавою
обернулася вічною ганьбою і вічною славою
кажуть бігли хохли і шведи виблискували п’ятці
а Мазепа тепер на нашій хохляцькій десятці
а на гривні пропащій святий Володимир сідає
а гривні тієї гріш ціна святий Володимир знає
шкода Карлу Дванадцятому місця нема на купюрі
Святий Георгій киває святому Юрі