Сергей Москаленко - Альманах-1. Клуб любителей поэзии «Людмила». Житомир. 1998 год

* * *

Ты видишь розу? Чистой и прекрасной
на свет цветов царица рождена,
Но, облачённая в шипы, она
защиту будет в них искать напрасно.
Педро Кальдерон.

* * *

Как весенняя роза красива,
Даришь многим улыбку, умна,
Но походка твоя горделива,
Тайным холодом веет она.
Душу прежде отдав без остатка,
Не нашла счастье в мире двоих.
Для меня же ты стала загадкой,
Хоть увидел я лучше других.
И теперь любишь ты осторожно,
Сокровенные спрятав мечты.
Заглянул в них, как было возможно,
Но судьбой мне достались шипы…

* * *

Я боюсь потерять это светлое чудо,
что в глазах твоих влажных застыло
в молчанье,
Я боюсь этой ночи, в которой не буду
прикасаться лицом к твоей розе дыханья.
Федерико Гарсиа Лорка.

* * *

Шепчу слова при встрече,
Целую… обнимаю,
И в зеркале души твоей
Я радость открываю.
Во мне она застыла,
В глазах твоих осталась.
А хочется, чтоб была,
Чтоб вечно продолжалась…

ДВЕРИ ПАМЯТИ

Я вижу, как двери памяти
Сны прошлого вызывают.
Мы в те уголки возвращаемы,
Что наши снега не признают.
Явилось гостем непрошеным,
Вздохнуло шелестом листьев.
Забывшись в траве свежескошенной,
Заполнило и стало близким.
На миг возгорелось пламенем,
Задело крылом ранящим…
И снова зовут двери памяти г
Но я уже в настоящем.

* * *

Встретились – но не узнали,
Июльской болея весной.
Время своё принимали,
Но не позвали с собой.
А потом – растворились где-то,
Скользя по своей кривой,
Неся в себе память лета —
Души наши с тобой.

* * *

Ти дав мені відчути силу крил,
Звільнив мене, дав поштовх до польоту,
І я повірила, що крізь життєві сльоти
Я знов дістануся до сяйва Вічних сил.
Ти дав мені важливе розуміння,
Що є життя – і є політ. љ біль.
А біль – то від дошкульного невміння
Повірити у силу своїх крил.
Ти дав мені багато. Лише мить,
Що зветься у житті так просто: зустріч.-
А я – вже птаха і лечу в блакить,
Бо світ неволі моє сердце злучив.
Ти нибо випадково, мимохіть
Вернув мені надію на величність.
Ти дав мені багато: ЦІЛУ МИТЬ,
Що зветься у житті так просто: ВІЧНІСТЬ.

* * *

Знайти себе в загубленних світах себе,
Відкрити світ в відзначенних шляхами душах
Й збагнути врешті-решт, куди той шлях веде,
Що ти по ньому у неспокій рушив…
Знайти себе в забутих долях мрій,
В дитинстві Всесвіту, в бажаннях божевільних.
І в щирій радості вловивші сенс надій,
Відчути себе на хвилину зовсім вільним…
Знайти себе у не-собі хоча б на мить
І раптом в нісенітниці життєвих правил
Відчути серце світу, що в тебе болить,
Бо кожний світ на щастя має право…
Знайти Життя в загубленних світах життя,
Відчути Світ, що в Дусі стане сильним…
Знайти Себе, збагнувші зміст буття,
Й хоча б на мить від світу стати вільним…

* * *

Зів'яли листя, мов беззахісна самотність бога
В глубокій осені розірваних людскіх сумлінь.
Веде в ніщо чіясь земна, сумна дорога,
Й самотність бога – мов шматки волінь…
Звітяжний дух згаса в листах приречень,
На мить оголює їх зміст осінній дзвін…
І шлях в ніщо для них також доречний
З багаття певних помилкових змін…