Владимир Проскуров - ЗАПОВIТ. Тож вибиратись швидше треба Із віроломної пітьми, Благословення просим в Неба, Ми – не раби. Раби – не ми!

Розкинувсь лан, земля парує,
Господар вийшов на пашню,
Цілий сезон він тут гарує,
Щоб мать ХЛІБИНУ запашну!..

Росте йому селянська зміна,
Бо споконвіку так було…

На чім завжди стоїть СЕЛО!..

Березові висять сережки,
Нарядні всюди кружева…
За соком повернув зі стежки —
Кличе ПРИРОДА нас жива!..

Село – душа ось цього краю,
Духовності колиска – тут!
Тому його я вибираю,
Як свій найвищий інститут!..

Вечеряю в старенькій хаті,
Все запиваю молоком…
Чим сільські люди в нас багаті?
Сальцем, сметанкою, медком…

Любов жагучу до Вітчизни
Не очорни і не забризни!
Не з Банкової родовід —
БАТЬКАМ подякувати слід!
Вони і є твоя Вітчизна,
Єдина і не чинолизна.
Наїлись популізму, досить,
Народ конкретики вже просить!
Ви кличете нас до любові,
А ваші прагнення – здорові?
«Твереза» в вас рука одна,
А інша «кличе» пить до дна?!
ЗАДУМАЙТЕСЬ! За 20 літ
Пішли мільйони на той світ.
І вимирають ПАТРІОТИ,
Обмануті, як ідіоти.
Нафаршировані словами
Про НЕНЬКУ, та вона – не в Вами.
Не дивлячись на біль і срам
Я за ВІТЧИЗНУ все віддам!
Бо вийшов з трудових низів,
А не з потомствених князів.
Народ труда за Батьківщину
І куфайчину дасть єдину!
Звичайні в нього лиш турботи,
Не знають їх ЛЖЕПАТРІОТИ.
Обдурить «ПРАВДА», засліпить,
Вона на банковій сидить.
Уміють жити там «правдиво»,
Електорат крутить на диво,
Любить КРАЇНУ закликають,
Казну ДО СЕБЕ загрібають,
Вітчизну ж і твою сім»ю
Здають як вотчину свою.
Мажори в спадщину беруть,
Власну будуючи майбуть.
«Патріотична» цвіль безбожна
Упевнена, що все їй можна,
Я б зупинити це був радий —
Пре з банкової хвиля зради.
А ви, покривджені краяни,
Розвіять здатні туман «п’яний»?
Щоб Ви дружненько «попросили»
З парламенту поганські сили,
В них відібрать «закон-мандат»,
Бо перцю нам дадуть під зад.
Залишимось ні з чим тоді —
Старі, середні, молоді…
Прости, Вітчизно, нас, прости,
Не ми тут спалюєм мости,
Тебе з’їдає інший люд,
Жаль, розплодилося іуд.
Тож перестаньмо обирати
Їх у народні депутати!!!
Інакше нам сидіть в багнюці
І наші дні щасливі – куці.
Прошу, ПАНОВЕ, не бурчати,
«Наїдку» з цього – мов з курчати,
Щоб вірш згадать не довелось,
Повинен вдуматись не хтось,
А Ви, як виборці, мерщій, —
Хто Вам – чужак, хто – справді свій.
Як станем діяти нарізно,
То буде каятись запізно.