Array Сборник - Мы все с планеты одной

Життєва осінь стріла на порозі.
А попереду вже чека зима.
Я прокидаюсь знову по тривозі.
Життя трива, а спокою нема.
В саду моїм відквітли хризантеми
І канни пишноцвіті відцвіли.
Та не змінились поетичні теми.
Я мрійником лишився, як колись.
І не жалкую за роки прожиті,
За все, що сталось, долю не виню.
Вони прекрасні, неповторні миті,
Бо не буває диму без вогню.
І без падіння не буває злету.
Йти до мети, то праця нелегка,
Якщо пішов ти, друже, у поети,
То з неба мани краще не чекай.
Тут, на землі, трудись і вір у Бога
І до кінця пройди земний свій шлях.
Хоча й важка вона, життя дорога,
Та ти відкинь всі сумніви і страх.

Жоржини білі і червоні
Розквітли пишно у саду.
Стою в їх дивному полоні
І погляд вже не відведу.
Немов кохана і коханий,
І королева, і король,
І зустріч ця така бажана.
Я лиш на мить забув пароль.
А навкруги незвична тиша.
Її порушити боюсь.
Стає на серці спокійніше.
Бальзаму чистого нап’юсь.
І від краси тих гарних квітів
Якісь незвичні відчуття.
Я повернувся знову в літо,
Крутнувши колесо життя.
Думки полинули в минуле.
Жоржини ніжні відцвіли.
Вже літ немало промайнуло…
Невже все це було колись.

Тамую подих від краси природи,
Коли сади квітують навкруги.
Черешні цвіт і пишний квіт ренклоду,
Немов кохання чисті береги.
І вкотре бачу неповторне диво.
Знов наповняють серце почуття.
І я такий у цей момент щасливий…
Які приємні, дивні відчуття,
Здається, ніби юність повернулась
У ті чудові незабутні дні.
І ти мені, кохана, посміхнулась.
Чи може це наснилося мені?
Чи може так здалося ненароком?
І відгукнулось у душі моїй.
Спливають швидко сонцедайні роки…
Велике благо жити на землі.
Я повертаюсь в рідний край весною,
Коли сади квітують навкруги.
Туди, де в небі ясно світять зорі…
Чаплинки там моєї береги.

Мороз крепчает – льдом вода.
Седая прядь – не молодею!
Не греют сердце холода —
Взгляну на внуков – отогрею!

Минуло время суеты —
Я не хожу по кромке бритвы…
Взываю к Богу и святым —
Услышьте грешницы молитвы!

Он сколько в мире натворил —
Нет Человеку оправданья!
Но ты, Господь, Его прости —
Твоё он лучшее созданье!

Владыко, пред тобой стою,
Приму любое наказанье!
За Землю-матушку молю —
За ход ритмичный в мироздании!

Я грешница, Творец, твоя —
Услышь слова – души посланье:
Карай нас, милуй… Наставляй!
Но отврати огня дыханье!

Чернобыль мёртвый, Бабий Яр,
И Нагасаки – боль страданий,
Освенцим и войны пожар —
Тебе, землянин, в назиданье!

Скачет зайчик по тропинке,
Песенку поёт под нос.
Рюкзачок лежит на спинке —
Он подарочки в нем нёс.

Всей семье купил подарки:
Маме – зонтик, серьги, брошь.
Брату – краски, папе – шарфик —
Всяк подарок был хорош.

Ждали Зайку у порога,
Всем подарочки вручил.
Любовались ими долго —
Каждый ахал и хвалил.

«А твои же где подарки?» —
Задал младший брат вопрос.
«Ты хотел альбом и марки —
Почему их не принёс?»

Засмеялся старший братик:
«Ты взрослеешь – должен знать:
Всем приятно брать подарки,
Но приятней их вручать».

Мурлычет песни-прибаутки —
Кот развлекает так курей.
Вот только Тузика у будки
Давно уже свалил Морфей.

Везде его следы царапин —
Автограф ставит он тишком.
Подкараулит и внезапно —
Вспугнет всю стаю птиц прыжком.