Ігор Голомозий - Життя-буття. вірші + стихи

Хто скаже, що його мама
Мої красивiша.
У чиєi мами нiжнiсть
Та любов сильнiша.

Хоч менi уже за тридцять,
Я для неї ще дитятко.
Поцiлує, обiйме,
Мов кiшка котинятко.

А коли буває гiрко
Та проблеми в тебе є,
Твоя мама тебе втiшить,
Всю любов тобi дає.

Бережiть свою матусю,
Дорогу людину.
Коли стане не потрiбна,
Не показуй спину.

Пам`ятай, що тiльки мама,
Нiч недосипала.
А в саму скрутну годину,
В допомогу стала.

Якщо хто забув про маму,
Зараз хай до неї йде.
З покаянням, на колiна,
Мамi в ноги упаде.

Праздник, ёлка, дед Мороз
И у деда красный нос.
Дедушка шатается,
В Снегурку упирается.

А Снегурка в белой шубке,
В сексуальной мини-юбке.
Деда под руки берёт
И домой к себе ведёт.

А дед упирается
И матом ругается.
Мол: « Подарки есть в мешке,
Для детишек на горшке.

Нужно к каждому прийти
И подарки принести.
Если б я с тобой не пил,
Уж давно б всё завершил.

Ну давай ещё по «сто»,
Одевай своё пальто.
На плечо цепляй мешок,
Только бы дойти ты смог».

Уж давно 12 било,
Вся страна гулять остыла.
Утро Божье настаёт,
Дед Мороз уже не пьёт.

Ветер, вьюга и мороз,
Где же «горе дед Мороз»?
Вон в снегу кто-то лежит,
Вроде пьяный деда спит.

Точно дед, но он не спит,
Не храпит и не сопит.
Славно праздник отгулял,
Душу сатана забрал.…

Вот вам ёлка и вино,
Не весёлое «кино»,
бес стаканы наполняет,
Души пьяных забирает.

Вот вам праздник, дед Мороз.
Не был синим чтоб твой нос,
Яд в стакан не наливай.
С Богом Новый Год встречай.

Гробки, поминки, панахиди.
Кому жертву приносите?
Кому горілку та харчі
На могилки ви носите?

Може для Бога жертва та,
Чи може для людини?
Хто буде пити та гулять,
Під тином хто загине?

Стоїть могила, а на ній
У чарочці горілка.
Чия могила та? – Петра,
Який помер від «білки»?

Так, від горілки він помер,
І ми це розуміємо.
Наллєм, нехай похмелиться.
Пожнемо, що посіємо.

Вже починають поминать,
Поміж могилами, столи.
Собі влили по чарочці,
І мертвим налили.

По першій – побалакали,
По другій – поминали.
По третій – поля лякали,
По п’ятій – сумували.

По шостій – годі сумувать,
Однак усі там будемо.
Давай по сьомій наливай,
Гили, здорові будемо.

По восьмій – заспівали,
Потім заголосили.
У деяких не стало вже
Дійти до дому сили.

А що робить? Такий обряд,
Батьки так поминали,
Хоча немало хто із них
В горілці й повмирали.

Горілку пить не раджу вам,
Господь, горілочку не пив.
Отець у жертву Сина дав,
Святую Кров за нас пролив.

На серці, мені боляче
Про це, усе писати.
Та дух мій плаче і кричить.
Мушу я вам сказати.

Говорить Бог: «Іди до них,
І прочитай цього вірша.
Як біс буде противитись,
Скажи йому, рогатий ША»!

Ша сатанюко, не кричи,
Скінчилася влада твоя.
Іди до біса, в пекло, геть!
Командує мій Бог і я.

Я – живе дитятко
В маминій утробі.
Кому ще потрібен я,
Боже, тільки Тобі?

Дав Ти мені ноги,
Голову і руки.
Чи потрібні мамі
У пологах муки?

Може після родів
Мама посміхнеться,
А може від мене
Мама відвернеться.

Була моя мама
Щаслива вагітна,
Чи хотіла вбити
Дитятко тендітне?

Не вбивай, матусю,
Бог дав мені тіло.
Душу дав, життя дав,
Аби я раділо.

Не вбивай, живе я.
Я твоє дитятко.
Треба мені мама,
І потрібен татко.

Хочу я побачити
Сонечко і квіти.
Хочу йти до школи,
Як сусідські діти.

Хочу працювати,
Спати, їсти, пити.
Хочу на землі цій
Як і ти пожити.

Хочу знати Бога.
У сім’ї зростати.
Сивих тата й маму
Хочу доглядати.

Не вбивайте прошу
Діточок, матусі.
Я – жива людина,
У вашому пузі.

Пише вам дитятко, що не знало татка,
Що не знало маму, та й не могла знать.
Пише вам людина, Божая дитина,
Пише, бо не може більше вже мовчать.
Пише вам дитина, що не знала ласки,
Радості та щастя, ніжності й тепла.
Бо тая дитина не була доросла,
Не була старою, не була мала.
Бо тая дитина не бачила сонця,
Не бачила ночі, місяця й зірок.
Не була в садочку, не пішла до школи,
Не дзвонив для неї найперший дзвінок.
Скільки таких діток гине у утробі?
За гріхи батьківські гине Божий плід.
Не ступнув на землю, не пірнув у воду.
На землі ніякий не залишив слід.
Лікар-гінеколог рукавички вдягне,
Вишкребе із мами вже живе дитя.
Гроші у кишені його вдовольнили —
Порвана дитина в урні для сміття.
Пишу вам сьогодні, бо сказати мушу,
Що за все прийдеться людям заплатить.
Бо Господь все бачить, бо Господь все знає.
Кожну нашу думку, кожну нашу мить.
Послухайте мамо, лікарю, татусю.
Не вбивайте кажу в пузі немовлят.
Бо колись напише і до вас дитина.
Пишуть вже мільйони вбитих немовлят.