Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

Були златиї дні Астреї – у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) – богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в «золотий вік», а коли настав «залізний вік» – покинула землю і стала зіркою на небі.

Фигляр – театральний блазень.

Обтекар – аптекар.

Гевальдигер – у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.

Шпигон – шпигун.

Ардея – столичне рутульське місто.

Мезентій тирренський – легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами. Тирренці – етруски.

Було полковник так Лубенський – Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.

Пропав і вал… – йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часів І. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом відвідала Полтаву, їй урочисто вручили ключі від цієї фортеці. На початку XIX ст. фортеця була ліквідована, а осілі від часу земляні вали перетворені на бульвари. У І. Котляревського «булевари» – на той час порівняно нове слово, вживалося ще в первісному його значенні (франц. boulevard: вал, насип). Пізніше так називали обладнані на міському валу місця для прогулянок, звичайно обсаджені деревами. Нар.: Пропав, як швед під Полтавою.

Байстрюк Авентій-попадич – союзник Турна Авентій народжений від нешлюбного зв'язку героя античних міфів Геркулеса і жриці Реї. Оскільки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентій «знакомого… пана внучок». У Вергілія Авентій (Авентін) вирушає в похід на бойовій колісниці у вояцькому обладунку Геркулеса.

Руччеє – хвацьке, проворне. Тут – травестійна двоїстість, змішування стародавніх і сучасних І. Котляревському греків, що жили на Україні. На українських землях ще з XV ст., після завоювання Греції турками-османами, виник ряд колоній греків-емігрантів. Близько 1656 р. значна грецька колонія виникла в Ніжині (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгівлею і після заснування колонії одержали від гетьмана Богдана Хмельницького право на вільну торгівлю як в Ніжині, так і по всій Україні. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свій магістрат. Зберігала свою окремішність грецька колонія і в'часи І. Котляревського. В «Енеїді» сучасні письменникові українські греки немов накладаються на стародавніх греків Вергілія. Маємо навіть не двоїсту, а троїсту травестію. Прізвища перелицьовуються на український і тут же на новогрецький лад. Замість Покотило (від імені героя Катілла – у Вергілія) – Покотиллос, замість Карась (від імені Караса – у Вергілія) – Караспуло.

Се гречеськії проскіноси – тут: гра слів. Проскіноси: 1) ті, що несуть, прапороносці, передові частини; 2) ті, що несуть, злодії.

Із Біломор'я все пендоси – Біломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому острові, служило місцем ув'язнення й заслання противників самодержавства та офіційної православної церкви, інколи – також небезпечних кримінальних злочинців. У довгому списку засланих у різні часи на Соловки немало грецьких імен. Наприклад, у XVII ст. на Соловки був засланий видатний церковний діяч грек Арсеній, звинувачений у єресі. В даному контексті Біломор'я – місце ув'язнення.

Мореа – південна частина Балканського півострова.

Дельта – півострів поблизу Босфора.

Кефалос , або Кефалонія – острів коло Греції.

Оливу, мило, риж, маслини – тут: олива – олія з плодів дерева такої самої назви, риж – рис, маслини – плоди.

І капама, кебаб калос – капама – вид тістечка (з грец. – К.); кебаб – печеня (з грец. – (К.). Калос – хороший. Тобто: капама, кебаб – хороші.

Цекул – син бога вогню і ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник міста Пренести недалеко від Риму (тепер Палестріни). Тут – травестія на мотив української народної пісні «Гей на горі та женці жнуть» (див. коментар: III, 3). Воїнство Цекула уподібнене козацькому війську Сагайдачного і Дорошенка.

Мезап (у Вергілія – Мессап) – глава кількох етруських племен.