ЛІНА КОСТЕНКО - ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ

Але як поети могли прогледіти таку постать у віках?

Подиву гідна велич ніким не оціненого подвигу могла б

стати об'єктом соціально-психологічного дослідження

цілого комплексу езотеричне закодованих рис нації.

Другий програміст

Це навіть не подвиг, це швидше відноситься

до категорії подвижництва. Момент жертовності як

катарсис спокути, моральна підзвітність самому собі.

Перший програміст

Слово «підзвітність» в даному контексті вимагав

коректив чисто термінологічних і свідчить про

сугестивну інерційність стереотипізації мислення.

Можливо, це просто генетично усвідомлена потреба

утримати духовний баланс в життєво перспективній

позиції. Один тепер уже невідомий філософ колись

висунув своєрідну гіпотезу морально-психологічної

компенсації за умов фізичної анігіляції як іманентного

стимулу екстремально неординарних людських вчинків,

неадекватного для різного типу індивідуальностей,

(Все поринає в пітьму).

Другий програміст

(в суцільній темряві лиш голос)

Трансформатор перегорів. Порушена когерентність.

Узгоджене протікання в часі кількох процесів

не допускав різкої зміни фаз.

Перший програміст

Але нічого. Стеж за індикатором. Увага! Тиша.

Натискаю. Є!

І знову з пітьми проявився віз. На ньому троє,

вв'язані, закуті.

Павлюк — обличчя звернуте до неба.

Томиленко — утупившися в землю. Сахно Черняк,

той навіть і дрімав, похитуючись звично на вибоях.

Сахно Черняк (ні з того і ні з сього)

Тьху,гидомире!

Томиленко

Ти чого?

Сахно Черняк

Сказитись!

Приснивсь Іуда. Ходить, придивляється,

кого б поцілувать, щоб не сахнувся.

Я ж, каже, зрадив тільки раз, однісінький, —

і щоб ото буть проклятим навіки?!

Людської ласки хочу. Одроблю.

Та цмок мене отут десь коло вуха.

Тьху, гидомире! Як жалом лизнув.

Павлюк

Таке і на печі не приверзеться.

(На місці їде віз. Поблимують на пульті

сигнальні індикатори. Табло).

Томиленко

Диви, на землю скільки птиці впало.

Така холодна провесінь. З полів

сніг не зійшов. А вчора накрапало.

Саме окидь на журавлів.

Оце ж летять іздалеку ключами.

Ти чув учора, як вони кричали?

Ой, скільки ж їх, обмерзлих журавлів!

Сахно Черняк

А я колись такого одігрів.

(Ногою б'є об ногу і, вибиваючи зубами третяка,

наспівує).

«Ой, ту-дду-ду-ду!

Як я буд-ду

Дівчину любити!..»

Перший програміст

Звичайна інтерференція при збуренні когерентних

хвиль. Заклади програму в комп'ютер, хай створить

думу про Сахна Черняка.

Роблять якісь записи, підрахунки, закладають

в комп'ютер. У комп'ютері щось гарчить, кашляє,

чутно камертональний звук настроюваного апарата.

Сахно Черняк дивиться на цих людей, вони

на нього,— і так вони розминаються у віках.

Павлюк (люто кричить)

Негайно злазь! Кажу тобі, негайно!

Ну, хай вже ми. А ти куди, а ти?!

Ніхто про тебе й словом не згадає,

ані в піснях про тебе заридає!

(Руками задубілими в кайданах напружився і все-таки

зіпхнув).

Сахно Черняк спіткнувся, доганяє...

Мигтять на пульті електронні зорі.

З комп'ютера чутно якесь потріскування.

Крізь технічні шуми і потік інформації проривається

трагічний речитатив думи:

«Із города Боровиці (Черкаська область) то не тумани

великі вставали,

То Павлюка (гетьман нереєстрового козацтва)

із Томиленком (початок XVII століття)

уночі безоружних ізв'язали...

Два брати кінних, а третій піший-пішаниця,

За кінними братами поспішає,

За стременечка хватає...»

Сахно Черняк, задихаючись, біжить па місці,

спотикається об крижані вибої дороги. Йому тим тяжче,

що руки скручені за спиною.

Сахно Черняк

(кричить навздогін Павлюку і Томиленку)

Я все одно вас дожену... Це ж вам не у степу верхи...

Так той же тих... за стремена хапав...

А мені вас що... за кайдани хапати?..

Що ж ви мене... покинули... як обмерзлого журавля

на дорозі...

Мені ж там... з вами... тепліше...

Повз нього пролітають стовпи високовольтної

мережі — як скелети зачаклованих лицарів.

1984