Олександр Іващук - Німби на здачу

І в плутаній мозаїці доріг

Морським вузлом затягується спокій

У награних усмішках – довгий шлях

До відповіді на одне питання:

Чому все те, що грію на грудях

Завжди стає для мене покаянням?

Останні козирі – і ті віддав тобі...

Й застигли в рукавах трефові жарти, –

Мабуть, їм теж стає не по собі

Як легко часом ставиш ти на карту

Мою любов. Хай буде що будé!

Бо нагорі комусь все ж краще знати

Що нам на плечі ніжно упаде –

Пікове сім чи переможна карта...

вогким мереживом дощу

малює вітер на вікні

тебе мені

я прожену з очей росу

в глибінь замерзлої душі

поміж вірші

ще трішечки, ще кілька днів –

й згорять за відчаєм мости

і прийдеш ти

******

і, мов прокинувшись зі сну,

на мене дмухнуло теплом

холодне скло

Бісер у кулаці

Я затиснув сильніше

Любі ближні гравці

Поводьте себе скромніше

І може мій вибір – гріх,

Але коли буде можливість

Добро – лише для своїх

Для решти є справедливість

В акваріумі на полиці

Пливуть маленьких рибок тільця

Снують по колу невагомо

У імітації водойми

До риби не заглянеш в душу –

А може хоче та на сушу

Аби через мільйони років

Робити по пустелі кроки

А потім відростити крила

Й літати в небо до світила!..

Та всі ідеї рибозлету

Не сколихнуть тепер планету

Банально все – рибині жодній

Не вилізти по склу назовні

Щоб гордо з водоростей вийти

І перший подих свій зробити

Слизькі й відлогі дуже стінки

Акваріýмної домівки...

Отак прогресом незворушним

Об скло розбився evolution

Сонячним днем на порозі у літа

Я пересаджував в горщиках квіти

Й раптом подумалось у ту хвилину

Що я обманюю бідні рослини

Я їм даю з чорноземом вазони

І підливаю чотири сезони

Ставлю на сонце, бур’ян переполю –

Але це тільки ілюзія поля

Замість родючого пишного лану

Я їх саджу в керамічну оману

І за турботу у них вимагаю

Щедрого на кольори урожаю

Квітніть! Ростіть! Розпускайте пелюстки!

Це підвіконня позбавте від пустки!

Дайте краси і буяйте до краю!

Квіти ж ростуть. І про мене не знають.

Їм все одно де пускати коріння

Ґрунт під ногами – уже батьківщина!

Їхня свобода – це сонячне світло

Й крапля води – і нехай буде літо

******

Ми, мов поцуплені квіти з городу

Віримо теж, що в вазоні – свобода

Але насправді це просто чужина,

Щоб у теплі пересидіти зиму...

Безтурботна реклама фінкризі назло

Закликає придбати «елітне житло»

Планування, парковка, хороший район –

Все для блага і зручності ВіАйПерсон

Кращі з кращих, еліта, спіши, налітай –

Під помешканням завуальовано рай!

Метр квадратний оселі – всього лиш п’ять цифр

І це ще не найбільший у місті тариф!

Та проходили мовчки повз бажану ціль

Кандидати наук, вчителі і митці

Йшли поети, атлети і воїни йшли...

Може, не до вподоби їм щось у житлі?

Але ж ні, це хороший і якісний дім –

Спекулянти й банкіри вдоволені всім!

Вихваляють чиновники вигляд з вікна,

Одностайні нардепи: «Прийнятна ціна!

Ми он дітям купили і купимо ще!»

...А в цей час хтось в гуртожитку вкрився натще

І заснув на дивані у втомі від дум

До вірша запихнувши надію і сум

******

...Ми забули на мить про сучасний мотив

Де «елітність» трактується кількістю цифр

А коли всім у світі керує «бабло» –

Є житло для еліти. Й «елітне житло».

У мене достатньо грошей

І я не належу до фриків

Та інколи з радістю ношу

Батькові черевики

Вони не нові, не модні

Знайомі із майстра руками

І примхи умов погодніх

Витримували роками

Їх стиль – минула епоха

Реліквія із дев’яностих –

Британської класики трохи

Поверх вітчизняного ГОСТ’у

Це важко мені пояснити

Принадою манять одною

Ніяк її не оцінити

Зручністю і ціною

Як буря у серці здійметься

І світ проти тебе стіною

Коли я крокую здається

Наче він поруч зі мною

Сіра гора. І крута, і стрімка –

Камінь котити стомилась рука.

Тягнеш уверх – та пручається схил

Сповнений ницих ньютонівських сил

Нужбо, котись, налягай, помагай,

Ще кілька обертів – вже видно край

Спільне зусилля, вершина ж одна!..