Юрій Андрухович - Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

вчора був ти герой одягався у плащ
їздив кіньми і саньми співав пияцьки
нині сівши у вежу ридай пропащ
зґвалтувавши дівча що розносило пляцки

може сп'яну а може скосив тебе шиз
бо не бачу причин для такого лайдацтва
тож лежи в ланцюгах лунко кинутий вниз
ти що пив і стріляв і мав купу багацтва

мав півміста друзяк і півміста курвів
розважався маґнацьки цицьки мав і цяцьки
та знеславив себе і родину і львів
і дівча і курвів і вітчизну і пляцки

ти тепер найостанніший князь волоцюг
за невинне дівча що не з'їло б і муху
цокоти у пітьмі і лижи свій ланцюг
і лежи мов лантух окаянний свинтуху

недостоєн єси щоб кишки твої псам
запитає суддя та не в янка чи в яцка
а у тебе хоча ти не відаєш сам
чи дівчини хотів чи хотів її пляцка

чи кохання хотів що неторкане ще
пролітає над ринком де рила і туші
ну бо що це за світ і куди він тече
коли в ньому лиш тюрми і вежі й катуші

якось так воно все у глибокій дірі
і на Бога на чорта це личенько біле
от хіба що лишень упирі і щурі
і на цьому амінь бідолашний дебіле

палаце правосудний тріумфів арко
обскубані когути плюмажні офіри
машируючи під арков переможно шпарко
співаємо хрипко немов обозні фіри

слава нашим генералам конюхам слава
слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла
в'ється в небі фана рвана як халява
сто фортець добуто і згага запекла

миром пахне як миртов лопочуть газетки
же конець усім войнам же канони відблискали
на ковчегах бальконів
гризуться гризетки
що то йде за вояцтво з обгорілими писками

а то ми машируючи полями і битвами
принесли свої кулі коломийки ранці
розмальовані шаблями ніби бритвами
світимося наскрізно рана на рані

а то ми серед парижу табором стали
острови плинуть річкою вальсуй версале
скінчилась війна і вина сім бочок
сеною плине яворовий листочок

пам'ять ніби сурму виносимо з бою
сім держав перейдемо вмиємось чисто
чи ж дійдемо до тебе
столице нашого болю
коломиє писанко коломиє місто

у місті де вже забуто процес уживання апострофа
і йодом багата ріка всихається гінко
стали над урвищем валу 12 чорних апостолів
а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго

залізний атракціон під назвою «пушкі»
охлялі та охололі немов зужиті повії
стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна
вогнепальні колись уламки якоїсь росії

і от

під валом довкіл розляглася чорнична губернія
де груші в садах мов ядра все гуп та гуп
збирайте на схилах сурми порослі терням
вкладайте в губи огрубле тремтіння труб

наведемо на місто черні чоренні жерла
пустим півня по мезонінах мов на гарман
але ядер нема і дула задуха сперла
і лише горобці вилітають з гармат

нема електрики
і хліба і держави
якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру
отечество лежить собі двоглаве та іржаве
а ми вчимось писати нашу першу літеру

абетка починається на А
Артерія
Асирія
АптекА
АренА рАн глибокА мов трунА
історія кричить немов АбеткА

відкрите А мов Арф рАхмАннА грА
мов хор кАлік безкрАю ноту тягне
комусь АрАл
комусь Афон-горА
лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле

нАш перший нАш голодний птАше нАш
зАкрите А нА шибениць глАголАх
впАде перо як тлінний АдАмАшк
нА Азію що вихололА й голА

кричуще А нАуки тА письмА
як АмбрАзури в аркАх АкАдемій
це Аполлон якого в нАс немА
Або АдАм в розтерзАнім едемі

нема лікарень борошна паперу
універсали розстріли декрети плач амвонів
абетку починаєм ніби еру
вчимось писати спалахи червоні

I
носаток надцять перехилено
то й замакітрилось на гамуз
а ті що з крилами і з вилами
губами бамкають bibamus