Валентин Кудрицкий - А листя падають...

Що про тебе і ще написать?
А до нас вже з тобою на личенька -
Білі лебеді з неба летять.
Білі лебеді, білі лебеді!
Біла казка нездійснених мрій,
Де ж ти ,мила моя, де ж, лебідонько?
Прилети і мене ти зігрій!
Білі лебеді, білі лебеді!
Біла казка юначих надій!
Зупинись біля мене, лебідонько,
І зімною під небом помрій.
Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! -
Вічна мрія озер і дібров,
Бо завжди де збираються лебеді -
Там живе лебедина любов.
Ой, ви лебеді, біленькі лебеді! -
Вічна мрія поетів і фей!
Тільки жаль, відлітають вже лебеді
До веселих, як день архідей.
Білі лебеді, білі лебеді!
Біла казка нездійснених мрій!
Прилети ж ти до мене, лебіденько,
Прилети і мене ти зігрій!
22.12.1995 р.

НІЧНА РАПСОДІЯ
На травичку з неба зорі впали росами
І, здавалось, поле вкрилось абрикосами,
Ми були тоді ще зовсім не ціловані
Та зате один до одного, мов приковані.
Ми сміялись, і раділи, і пишалися,
Що ніде уже нікого не боялися,
Тільки матінка твоя не відходила
І очей із нас з тобою все не зводила.
А берізка до дубочка так і горнеться,
Ой, як хочеться з дубочком, ой, як
хочеться,
А берізка до дубочка так і проситься,
Ой, як хочеться з дубочком похристосаться.
На травичку ми тоді впали зморені,
Бо були один в одного зачаровані,
Ми сміялись, ми раділи - не журилися,
Бо на матінку твою не дивилися.
А берізка до дубочка так і горнеться.
Приспів все той.
Й хоч не знали ми тоді щастя-солоду
За який були готові вмерти змолоду,
Та зоря мені шептала понад річкою:
-Ти не слухайся матусі - будь з Марічкою.
А берізка до дубочка так і горнеться.
Приспів все той.
Бігла матінка за нами злою квочкою,
Щоб чогось, гляди, не сталось з її дочкою,
І хоч як вона старалась разом з росами,
А ми все-таки до ранку - прохристосались.
А берізка до дубочка так і проситься.
Приспів все той.
16.4.2004 р.

ДВІ ТОПОЛІ
Як би я хотів погратись
На отій дівчині
У якої чорні брови,
Оченята сині.
Як би хотів, якби хотів
Те дівча любити,
І під Місяцем у полі
Ще раз повторити.
Повторити, повторити...
Потім повторяти,
Щоб про те не відав батько,
І не знала мати.
Ой, у полі дві тополі,
Де одна шепоче,
А ми з милим повторяли
І ще того... хочем.
Ой, у полі, ой, у полі -
Зелені дубочки,
І вже так доповторялись...
Що аж два синочки.
Синки плачуть, вередують -
Тягнуть за сорочку,
А дівчина манить пальцем:
-Хочу ще і дочку.
Ой, у полі дві тополі,
Дві - веселі долі,
А сьогодні поруч з ними -
Вже й нові тополі.
Смійтесь хлопці, веселіться,
Хай ростуть дубочки,
Щоб у кожного були з вас
І сини, і дочки.
29.1.2006 р.

ПОКИ ЛЮБИТЬСЯ
Люблю, як ромашки квітують
І шепчуться з вітром жита;
Як в лісі співають зозулі,
Й нашіптують людям літа.
Люблю як із поля джмелями
Вигукує сонячний день,
І казкою ходить між нами
У голосі ніжних пісень.
Люблю, як шумлять блискавиці
Дощами в моєму вікні,
Як зорі сміються з травиці
Під сонцем вогнями мені..
Люблю, як цвітуть чорнобривці
І в золоті ніжних дібров -
На озеро йдуть чарівниці
І кожна несе нам... любов.
Так смійся, так смійся, кохана,
Як небо вогнем блискавиць,
Щоб той хто на тебе погляне -
Не міг відірвати зіниць.
Так смійся, так смійся, як літо
Веселим промінням троянд,
І всіх не цілованих в світі
Красою, як стрілами рань.
Так смійсь, поки зоряне небо
І шепчуться з вітром гаї,
І поки в дібровах для тебе
Співають всю ніч солов'ї.
26.4.1988 р.

СУСІДКА
По сусідству жіночка живе,
Що спать мені ночами не дає,
Бо зразу появляється весна,
Коли пройде по вулиці вона.
І хоч нічого в неї не просив,
Але її я більше всіх любив,
Бо варто їй пройтись туди-сюди,
Як тут же появлялися дрозди.
А поруч цвів під вікнами жасмін,
І замість мене їй робив уклін,
І їй шептав: пройдись і ще разок,
Поки цвіте під вікнами бузок.
Бо варто зупинитись їй на мить,
Душа моя романсами дзвенить,
І враз стає теплішою душа
Тому, що посміхається вона.
І скільки б я на неї не дививсь -
Весь час себе я лаяв, навіть зливсь,
Чому, чому ця жінка не моя,
Чому із нею інший, а не я?
А по сусідству жіночка живе,
Що спать мені ночами не дає,
Бо зразу починається весна -
Коли пройде по вулиці вона.
4.6.2005 р.

ПРО КРАСУ
Таку красу придумать неможливо,
Тут треба буть невимовно-щасливим,
А щоб таку красу придумать -
Тре' менше спать а більше... думать.
17.5.2004 р.

НОСТАЛЬГІЯ
Знову Київські собори
Читать дальше