Тарас Шевченко: Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1

Так само ритміка, звукова організація Шевченкового вірша хоч і пов’язані з фольклором, але це знову ж таки не стилізація певного народнопісенного розміру. Для прикладу візьмемо баладу «Причинна». Починається вона вступом — романтичним пейзажем «Реве та стогне Дніпр широкий…», написаним чотиристопним, пушкінським (хоч у ньому є багато Шевченкової своєрідності!) ямбом, ритмом літературного походження. Далі — перехід до іншого, народнопісенного ритму, який умовно (але не точно!) зветься коломийковим і якому властива певна хореїчна тенденція. Відтак іде ліричний відступ («Така її доля…»), що ритмічно відрізняється від двох попередніх частин. Це силабічний вірш, пов’язаний з українською літературною традицією, з певною амфібрахічною тенденцією. А далі знову ямб, коломийковий вірш.

Зближує молодого Шевченка з романтиками й оспівування далекого минулого. Однак і в трактуванні патріотично-історичної теми («Тарасова ніч», «Іван Підкова») він цілком своєрідний і оригінальний. Його цікавить і хвилює насамперед боротьба народу за волю.

Отже, попри все, й на ранньому етапі творчості Шевченко не був суто романтиком. Навіть типово романтичні поезії, незважаючи на елементи фантастики, не протистоять різко реалізмові, бо в них немає містики, ірраціональних мотивів. Шевченковим творам властива фантастика народнопісенного характеру. У його поезіях багато життєвих, побутових деталей. А поряд з цим є твори, в яких виразно проступають реалістичні тенденції. Це слід передусім сказати про поему «Катерина» (1838). Самий її жанр (ліро-епічна поема) пов’язаний з романтизмом, є у ній і деякі риси сентименталізму, але провідна тенденція твору — реалістична простота, життєвість. Образ Катерини — перший у великій галереї покриток, жінок-страдниць. Поема викликала протест проти соціальних умов, що призвели Катерину до загибелі.

Відгуки російської критики на перше видання «Кобзаря» були суперечливими. Не кожному було дано зрозуміти епохальне значення цієї маленької книжечки. Проте найбільш передовий тоді в Росії журнал «Отечественные записки» в рецензії, приписуваній Бєлінському позитивно оцінив збірку. Так само позитивною була оцінка «Литературной газеты»: «У віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них палка любов до вітчизни. Його картини згідні з натурою і виблискують яскравими, живими барвами».

Поема «Гайдамаки» (1841), що також вийшла окремим виданням, була дальшим кроком в ідейно-художньому зростанні Шевченка. Широко епічна соціально-історична тема, уже не раз порушувана у слов’янській поезії, трактується поетом у дусі гуманізму, підкорена ідеї братання народів. Є в поемі й ноти політичного протесту: «Катпанує, а їх (гайдамаків.—Є. К.) не згадають». Безперечно, тут мався на увазі Микола І.

У поемі діють історичні персонажі Гонта й Залізняк, але в центрі уваги — повсталий народ, виразник його інтересів Ярема Галайда.

В той же час Шевченко пише кілька поетичних і драматичних творів російською мовою. Це поема «Слепая» (1842), драма «Никита Гайдай», яка нам відома тільки в невеличких уривках, і перша редакція п’єси «Назар Стодоля». Тоді ж було створено й український текст останнього твору, але, на жаль, ні російський, ні український автографи п’єси до нас не дійшли.

У порівнянні з п’єсами Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Костомарова драма «Назар Стодоля» була в українській драматургії новим явищем. В основному конфлікті твору відображені соціальні суперечності в українському суспільстві кінця XVII— початку XVIII ст. Образами Назара, Гната та Галі Шевченко відстоював природні людські взаємини й висловлював протест проти взаємин, побудованих на соціальній нерівності, на залежності від грошового мішка, багатства.

Драмою «Назар Стодоля» завершується перший період Шевченкової творчості.

В ранніх творах поет виявив себе палким патріотом своєї батьківщини, борцем за її свободу, незалежність, борцем за волю й щастя народу. Разом з тим у ранніх творах була ще певна ідеалізація минулого України, яке протиставлялося гнітючій кріпосницькій дійсності.

Від перших кроків у літературі Шевченко виступає як самобутній національний поет, великий майстер слова. У цей же період сформувався він і як художник пензля, здобувши освіту під керівництвом К. Брюллова, прямуючи в образотворчому мистецтві, як і в поезії, до реалізму й народності.

Напровесні 1843 р. Шевченко виїхав на Україну, де не був чотирнадцять літ. Він подорожує по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині. В його альбомах з'являється чимало нових мистецьких творів, записів українських народних пісень. Намалював він тоді й кілька портретів.