Олександр Ірванець - Мій хрест

Він прийшов у нашу поезію – майже ровесник ХХ з’їзду, юнак із задумливими вишнево-карими очима, з тим, щоби принести свої пісні й поеми, такі ж пружногронисті, як світанки нашої Незалежності. Муза його була вихована і вигодувана народом, який благословив поета на його щиросердну працю в ім’я утвердження ідеалів добра, справедливості та політкоректності. З перших кроків у Великій Літературі слово його задзвеніло по-своєму самобутньо, напинаючись як нова, ніколи не чута струна, ним самим відкрита несходима площина поезії, ним самим стверджена глибоко душевна, аж буденна ліричність нового життя.

Олександр Ірванець був народжений і покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним, приносила творчу насолоду та фізичне розпруження. І дні невдач, гіркого розчарування чи сумнівів змінювалися днями нових звершень та щедрого поетичного злету в співучі обшири України та деяких сусідніх держав. Є горе-літератори, що ставлять своїм девізом: жодного дня без рядка. Ірванець ніколи не належав до таких заробітчан від пера і не примушував себе будь-що писати на замовлення. Але дні його мовчання за робочим столом були напруженим періодом шукання та поетичної тривоги, котра потім, як могутня злива, приносила йому свої плоди. В такому мовчанні були своя мудрість і глибина, що характеризує натури обдаровані, тонкої і вразливої організації та незламного внутрішнього стрижня.

З-під пера автора вийшла ціла низка прикметних для новітньої української лірики творів та художніх циклів, таких як «Турбація мас» чи «Пісні східних слов’ян». Поет залишив нам у спадок багату галерею неповторних характерів та персонажів – іноді героїчних, іноді, подібно до самого автора – лірико-епічних. Проте завжди, в часи найбільшої згорьованості й турбації з приводу подальшої суспільно-політичної та фінансово-економічної долі народу, поет повертався до того сокровенного, що й визначало оприявлену вище стрижневість ліричного начала його поетики. Червоною ниткою через поетичні манівці, якими рухався автор, проходить тема інтимного поєднання та незаперечного усвідомлення нероздільності особистого та суспільно значимого, що виявилось у ряді художніх творів. Перш за все в цьому контексті слід згадати один із найбільш проникливих і сповнених внутрішнього духовного горіння текстів О. Ірванця – «Травневу баладу». Художня палітра поета дозволила йому витворити незгладимий жіночий образ – образ санітарочки Раї, котрий сам автор на численних зустрічах із студентською юнню завжди характеризував як метафоричне поєднання неповторності ліричного образу української жінки-трударки з узагальнюючими рисами самої України, чию незриму присутність поет і намагався зафіксувати скупими, проте яскравими й фактурними мазками. До речі, про мазки. Вкладаючи в уста Раї всю свою любов і ніжність, автор ніби хоче підкреслити своє пристрасне й наповнене непогамовною жагою почуття любові до Батьківщини.