Юні Хон - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту

За даними інтернет-платформи з продажу квитків онлайн StubHub , восени 2018 року на третьому місці в рейтингу за кількістю проданих квитків опинився гурт молодих виконавців у жанрі кейпоп BTS , який поступився першим місцем серу Елтону Джону, а другим – Еду Ширану [10] Ед Ширан – англійський співак, автор пісень, гітарист та актор. Перший комерційний успіх прийшов до нього в липні 2011 року завдяки синглу «The A Team». ( Прим. ред. ) .

Складно уявити хоч якусь причину такої популярності, адже цей гурт навіть не співає англійською. Ба більше, його пісні звучать мовою, якою спілкуються громадяни лише двох країн – Північної та Південної Кореї.

Немає жодного раціонального пояснення, чому корейська косметика поширилась у всьому світі – тепер її можна придбати в роздрібних мережах і Парижа, і Нью-Йорка. Корейські косметичні засоби не надто відрізняються від інших, проте вони настільки розрекламовані як найновітніші та найсучасніші, що продукція корейської компанії K-beauty стала знаною скрізь.

Тож яким дивом країна, де лише сімдесят років тому в більшості будинків навіть водогону не було, змогла стати настільки крутою?

Завдяки нунчі, очевидно. Виживання найпристосованіших [11] Виживання найпристосованіших (англ. survival of the fittest , поширений також неточний переклад «виживання найсильніших») – афоризм, який використав Чарльз Дарвін у книзі «Походження видів». За нинішніми уявленнями, виживає не найсильніший, а найпристосованіший. ( Прим. ред. ) , якщо перефразувати пана Дарвіна, не означає, що виживають найсильніші. Виживають ті, у кого прудкіше нунчі.

Корейська народна творчість оспівує нунчі, і найвідоміший приклад – це легенда про героя XVI століття Хона Ґільдона, корейського аналога Робіна Гуда (Хон – прізвище цієї людини, ми тезки, але я не маю до нього жодного стосунку). Про справжнього Хона Ґільдона мало що відомо, проте, за більшістю версій цієї легенди, завдяки нунчі Хону вдалося уникнути замаху на вбивство, змістити правителя й самому стати монархом.

Будь-який фольклорний твір насправді засвідчує перемогу нунчі над ворогом. Легенда про Хона Ґільдона – не виняток.

За корейським епосом, Хон був сином монарха і його наложниці (яка до того ж посідала не надто чільне місце серед коханок правителя), тому до нього завжди ставилися як до позашлюбної дитини, хоча він і був улюбленцем монарха. Через заздрощі головної наложниці Хону довелося залишити палац і покладатися виключно на власну кмітливість… інакше кажучи, на власне нунчі. Завдяки йому Хон помічає передвістя того, що він загине від рук убивць, якщо не полишить рідну домівку. Нунчі допомагає йому, наче хамелеонові, пристосовуватися до будь-якої ситуації та діяти найефективніше. Так, він удає монаршого чиновника-інспектора, бажаючи, щоб його помітили, і, навпаки, прикидається візником, намагаючись не привертати до себе уваги.

Щоб дізнатися більше про Хона та його нунчі, я проконсультувалася з Мінсу Каном, професором історичного факультету Міссурського університету в Сент-Луїсі, спеціалістом з європейської історії, корейцем за походженням та автором першого повного перекладу середньовічного роману «Сказання про Хона Ґільдона» англійською мовою [12] Джерело: Minsoo Kang. The Story of Hong Gildong. New York: Penguin Books, 2016. ( Прим. авт .) . Професор Кан – не лише науковець, саме про нього я подумала насамперед, розмірковуючи над тим, у кого з моїх знайомих досконале нунчі.

Кан пояснює, чому Хону, як і будь-якому представникові традиційного корейського суспільства (особливо позашлюбному синові), потрібне нунчі: у складній і жорсткій класовій ієрархії (у Кореї своя ієрархія є навіть у межах одного суспільного прошарку!) без нунчі не обійтися.

«В епоху династії Чосон [13] Чосон – корейська династія, яка правила з кінця XIV до початку XIX століття. ( Прим. ред. ) представники декількох поколінь однієї сім’ї мешкали всі разом у великих спільних домівках, – наголошує Кан. – Ієрархія була складною, навіть у жінок, адже кожна з наложниць посідала певне місце в сім’ї, а найскладніше було розібратися в ієрархії їхніх дітей. У такому середовищі кожному доводилося розвивати нунчі, щоб вижити».

Щоб зрозуміти контекст цього зауваження Кана, варто згадати, що доіндустріальне суспільство Кореї мало три головні релігії. Далі їх наведено в хронологічній послідовності розповсюдження:

Анімізм – віра в те, що все у світі, наприклад гори, має душу. Західним варіантом анімізму можна вважати, скажімо, друїдизм – релігію, яку в давнину сповідували кельтські племена, які збудували Стоунхендж.