Юрій Баулін - Звільнення від кримінальної відповідальності

Такий підхід досить широко був підданий критиці вітчизняними криміналістами у радянські роки. Вони звертали увагу на те, що звільнення від кримінальної відповідальності може здійснюватися як органами кримінального переслідування (за тодішнім законодавством переважно саме так і було), так і судом.

Однак відповідно до ст. 160 Конституції СРСР, лише суд міг визнати особу винною у вчиненні злочину. Виходячи з цього, противники наведеного твердження заявляли, що визнання особи винною у вчиненні злочину при звільненні її від кримінальної відповідальності органами попереднього слідства є неконституційним. З огляду на це, одні криміналісти пропонували передати повноваження на звільнення особи виключно суду [90] Див.: Петрухин И. Л. Социальная природа правосудия и его цели // Теоретические вопросы эффективности правосудия. — М., 1979. — С. 26–32; Грошевой Ю. М Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. — X., 1979. — С. 83. , інші — пропонували відмовитися від визнання особи винною у вчиненні злочину при звільненні її від кримінальної відповідальності [91] Див.: Ной И. С. Новое в трактовке основных уголовно-правовых понятий // Советское государство и право. — 1982, — № 7. — C. 92. , треті — намагаються узгодити обидва підходи, стверджуючи, що суд може звільнити особу ВІД кримінального покарання, визнавши її винною у вчиненні злочину, а органи попереднього слідства можуть з тих же підстав відмовитися від кримінального переслідування такої особи, не вирішуючи наперед питання про її винуватість у вчиненні злочину [92] Див.: Головко Л. В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий… — С. 50–51. .

Нарешті, ще одна група криміналістів вважала за необхідне збереження інституту звільнення від кримінальної відповідальності і органами попереднього слідства, і судами, при визнанні особи винуватою у вчиненні злочину [93] Див.: Лобанова Л. В. О сущности освобождения от уголовной ответственности и правовом положении освобожденного от нее // Проблемы охраны прав и законных интересов личности в социалистическом уголовном праве и процессе: Сб. научных трудов. — Ярославль: Ярославский государственный университет, 1985. — С. 81–83. .

До тих пір, поки особа не визнана такою, що вчинила злочин, ні покласти на неї кримінальну відповідальність, ні звільнити її від такої неможливо. У цьому зв’язку правильною є думка тих криміналістів, які вважають, що питання про можливість звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності за вчинене настає тільки тоді, коли ця особа скоїла діяння, яке визнано злочином [94] Див.: Келина С. Г. Цит. праця, — С. 7. .

Інакше кажучи, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності виникає тільки в тих випадках, коли були всі підстави для покладення на неї такої.

Саме у зв’язку з викладеним постає певна проблема процесуального оформлення звільнення від кримінальної відповідальності. Як відомо, відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа може бути визнана такою, що вчинила злочин, лише обвинувальним вироком суду. Водночас постановлення обвинувального вироку суду вже свідчить про державний осуд особи, що вчинила злочин, а, отже, як зазначено вище, про покладення на неї кримінальної відповідальності. Останнє ж унеможливлює звільнення від такої відповідальності [95] Див. також: Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания, — К.: Наукова думка, 1987, — С. 20. .

Величезну увагу дослідженню цього питання приділив Л. В. Головко, який суть даної проблеми визначив таким чином: інститут звільнення від кримінальної відповідальності є «необхідним з точку зору кримінальної політики, його існування неминуче для будь-якого розвинутого сучасного правопорядку… — однак, зазначає він, — прийняте нині тлумачення матеріально-правового інституту звільнення від кримінальної відповідальності, процесуальною формою якого є інститут закриття провадження у кримінальній справі з нереабілітуючих підстав, перебуває у прямій і достатньо очевидній суперечності з таким фундаментальним конституційним принципом, як презумпція невинуватості» [96] Головко Л. В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий И Государство и право, 2000, — № 6, — С. 41–42. . Таку суперечність він вбачає в тому, що при звільненні від кримінальної відповідальності факт вчинення злочину може констатуватися не тільки вироком суду, що вступив в законну силу, але і документами органів дізнання, слідчим, прокурором тощо, що суперечить проголошеному в Конституції та основоположному принципу презумпції невинуватості.