В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

[4] Кримінальний кодекс Української РСР. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — С. 8. . В ст. 50 КК 1927 р. було вказано, що, якщо протягом призначеного судом іспитового строку умовно-засуджений не вчинить нового злочину, то вирок суду вважається таким, що втратив силу, і умовно-засуджений вважається несудимою особою [5] Кримінальний кодекс Української РСР. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — С. 17. .

В ст. 55 Кримінального Кодексу Української РСР 1960 р. вперше на законодавчому рівні був регламентований порядок застосування інституту судимості, який має правове значення для судової практики і до сьогоднішнього дня. В другій половині ХХ століття на Україні серед вчених хто системно розглядав питання застосування судимості, слід насамперед визначити В.В. Голіна [6] Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. — Х.: Вища школа. Изд-во Харьк. ун-та, 1979. — С. 23. .

В юридичній літературі є різні поняття (ознаки) судимості, однак враховуючи обмежений об’єм цього посібника, ми розглянемо тільки деякі з них, які на наш погляд, мають значення насамперед для практикуючих юристів.

Так, на думку П.Л. Фріс, судимість це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов’язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після його виконання [7] Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — С. 333. .

В.В. Голіна відзначає, що судимість особи — це її правовий стан, створений реалізацією кримінальної відповідальності, що виникає внаслідок засудження винної особи обвинувальним вироком суду за вчинення нею злочин до покарання, який виступає підставою для державного осуду і застосування до нього передбачених законом на протязі певного, законом установленого перебігу часу, обмежень та втрат і відіграє роль сприяючого засобу досягнення і закріплення цілей покарання [8] Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 22. .

З точки зору Є.О. Письменського, — судимість є правовим станом особи, який виникає в результаті засудження за вчинений злочин із призначенням покарання та полягає в можливості настання для неї правових наслідків, які передбачені цим Кодексом та іншими законами України [9] Письменский Е.А. Уголовно-правовые последствия судимости // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. — 2007. — № 2. — С. 85. .

Верховний Суд України в п. 1 постанови Пленуму від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” звернув увагу суддів на те, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків [10] Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. “Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 2. — С. 10. .

Таким чином, судимість — це наслідок засудження особи за вчинений злочин, що веде до настання для неї певних негативних правових наслідків.

В.О. Навроцький відзначає такі ознаки судимості, як те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов’язана лише з даною особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках, — а крім того, 5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК. Загально правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами [11] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. — С. 201. .

З точки зору Є.О. Письменського, за своїм змістом судимість характеризується тим, що: 1) являє собою особливий правовий статус особи; 2) зумовлюється вчиненим злочином; 3) є наслідком засудження за вчинення злочину; 4) виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили; 5) завжди є результатом призначення покарання: 6) має чітко визначені часові межі, установлені кримінальним законом; 7) має персональний характер і пов’язана лише з конкретною особою; 8) означає можливість настання для особи певних правових наслідків; 9) погашається після закінчення строку, визначеного КК, чи знімається в установленому законом порядку [12] Письменський Є.О. Інститут судимості в кримінальному праві України. — Дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. — Луганськ, 2008. — С. 119. .

Читать дальше