використання владних прерогатив президентом як гарантом конституції;
використання компетентними суб’єктами права законодавчої ініціативи;
установлення особливого порядку (складнішого) перегляду та внесення пропозицій про зміни до тексту чинної конституції;
прямого конституційного нагляду, коли компетентний державний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не скасовує;
опосередкованого конституційного нагляду, коли повноважні органи (суди загальної юрисдикції) мають право не застосовувати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають конституції) і звертаються за підтвердженням їх конституційності до Конституційного Суду;
попереднього та наступного конституційного контролю, коли компетентні державні органи не тільки виявляють невідповідність актів конституції, але й відхиляють те, що не відповідає Основному Закону;
офіційного нормативного та казуального конституційного тлумачення;
конституційно-правового судового вирішення спорів щодо компетенції органів державної влади та управління тощо;
конституційної експертизи правозастосовчої практики, коли Конституційний Суд розглядає справи за скаргами про порушення основних прав і свобод громадян.
Європейська система охорони конституції історично пов’язувалася з діяльністю спеціалізованих органів, перш за все конституційних судів.
Зважаючи на набутий досвід багатьох країн Європи і надаючи виключного значення здійсненню конституційного контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, Основний Закон України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 р., передбачив у спеціальному розділі створення компетентного органу, який би функціонував самостійно й незалежно від будь-яких владних структур і належним чином відстоював принципи правової держави.
Таким органом став Конституційний Суд України, який відповідно до статті 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Його організація, повноваження, порядок діяльності та процедури розгляду ним справ визначаються Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., а також Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду 5 березня 1997 р. Зазначений Закон встановлює, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Ефективному захисту Конституції України покликане служити також урегулювання порядку внесення змін до неї. Такий порядок, зафіксований у розділі XIII «Внесення змін до Конституції України» покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою й водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин.
До суб’єктів конституційної ініціативи, яким на підставі статті 154 Конституції України надано право порушувати питання про внесення змін до Основного Закону України, належать Президент України або не менш як третина народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Але подавати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» можуть Президент України або не менш як дві третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.
У першому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо його схвалено більшістю від конституційного складу Верховної Ради, а на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.
У другому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України має бути прийнятим не менш як двома третинами народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України й затвердженим призначеним Президентом України Всеукраїнським референдумом. Такий особливий порядок внесення та прийняття змін до розділів I, III, XIII Конституції України підкреслює їх особливе значення й необхідність забезпечення закріплених у них норм.
Водночас статтею 157 Конституції України заявлено, що «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України». Конституція України не може бути змінена також в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Читать дальше