Володимир Годованець - Конституційне право України

Законодавством України іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте й сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої гідності нарівні з громадянами України.

Законом регулюється порядок в’їзду іноземців в Україну та їх виїзду з України.

Іноземці можуть в’їжджати в Україну за дійсними національними паспортами чи документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку в’їзну візу, якщо інше не передбачене законодавством України. Разом з тим закон передбачає обмеження на в’їзд іноземців в Україну. В’їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

в інтересах забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо, порушуючи клопотання про в’їзд в Україну, він подав про себе завідомо неправдиві відомості чи підроблені документи;

якщо його національний паспорт або документ, який його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Прикордонних військ України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними паспортами чи документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачене законодавством України. Разом з тим виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або судом розглядається кримінальна справа — до закінчення провадження в справі;

його засуджено за вчинення злочину — до відбування покарання чи звільнення від нього;

його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд іноземця з України не може бути відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Транзитний проїзд іноземців через територію України в країну призначення дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України. За правопорушення та за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію іноземці несуть відповідальність на загальних підставах.

За порушення законодавства України, якщо це порушення не передбачає адміністративної чи кримінальної відповідальності, іноземцю може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні. Його може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Поняття особи без громадянства визначається також статтею 10 Закону України «Про громадянство» від 16 квітня 1997 р.: особи, які проживають на території України й не є громадянами України та не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства.

Стан без громадянства виникає, як правило, через відмінності в законодавствах різних країн щодо громадянства. Наприклад, у деяких країнах стають особами без громадянства жінки, які взяли шлюб з іноземцями, чи діти, яких іноземці всиновили, коли внаслідок цього вони автоматично втрачають громадянство своєї країни. Найпоширенішим випадком відсутності громадянства є вихід чи виключення особи з громадянства, якщо вона не набуває громадянства іншої держави (приміром, припинення громадянства політичного емігранта).

Конституційне право містить також такі категорії, як «біженець» і «притулок». У Конституції України про них ідеться в статті 26.

Поняття «біженець» визначається статтею 1 Закону України «Про біженців» від 24 грудня 1993 р. Так називають іноземців (іноземних громадян чи осіб без громадянства), які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової чи національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань вимушені залишити територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання), і не можуть або не бажають користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо яких у порядку та за умов, визначених цим законом, прийнято рішення про надання їм статусу біженців.