О. Кирієнко - Михайло Коцюбинський

Це була явно корупційна справа і своєю непоступливістю гласний Вінницької міської думи Михайло Коцюбинський явно перейшов комусь дорогу. Як відплата, на нього посипалися доноси в департамент поліції про те, що «деякі особи шкідливого напрямку, в тому числі й Коцюбинський, займаються приватною педагогічною діяльністю і, без сумніву, роблять шкідливий вплив на своїх учнів».

Аби якось легалізувати свою педагогічну діяльність, М. Коцюбинський починає активно готуватися до складання іспитів на звання народного вчителя, не полишаючи при цьому перекладацької діяльності. Так, 1890 року він переклав із польської оповідання Елізи Ожешко «Тадейко», поезію А. Міцкевича «Поворот тата», переклав з російської мови оповідання М. Вагнера «Люди та собаки».

Прагнучи розширити свої письменницькі та громадські зв’язки, у травні 1890 р. Коцюбинський готується поїхати до Львова, який, хоча тоді й був за кордоном, у складі Австро-Угорської імперії, являв собою осередок українського національного життя. У місті жили і творили українську справу І. Франко, М. Павлик, В. Шухевич, В. Левицький та ін. Безпосереднім приводом до поїздки за кордон послужила перша публікація М. Коцюбинського у середині квітня 1890 р. у львівському дитячому журналі «Дзвінок» [4] «Дзвінок» – український ілюстрований двотижневик для дітей і молоді, видавався у Львові у 1890—1914 рр. Видання призначалося для дітей середнього і старшого шкільного віку. вірша «Наша хатка». У травні 1890 р., отримавши закордонний паспорт у Києві, він вирушає до Львова, щоби познайомитись із тамтешніми літераторами, видавцями і редакторами українських журналів та газет. Молодому письменнику вдалося заприязнитись із багатьма діячами, редакторами українських журналів «Дзвінок», «Правда» [5] «Правда» – літературно-науковий журнал, виходив у Львові. Перший період: 1867—1870 рр. Перша перерва: 1871 – квітень 1872-го. Другий період: квітень 1872—1880 рр. Друга перерва: 1881—1887. Третій період: 1888—1898. , «Зоря» [6] «Зоря» – літературно-науковий і громадсько-культурний всеукраїнський журнал-двомісячник, що виходив протягом 1880—1897 рр. у Львові. Редакторами в різний час були відомі діячі й письменники – О. Партицький, Г. Цеглинський, Василь Лукич (псевдонім В. Левицького), В. Тисовський, О. Маковей, К. Паньківський, О. Борковський. З 1885-го – орган Наукового товариства імені Шевченка. Протягом 1885—1886 рр. до складу редакції входив І. Франко, який опублікував на його сторінках багато художніх творів, літературно-критичних статей, мав значний вплив на формування «3орі» як національного загальноукраїнського видання. З 1891 р. журнал ілюструвався репродукціями мистецьких творів, світлинами письменників, учених, акторів та ін. Журнал висвітлював погляди передових громадсько-культурних сил як у Галичині й Буковині, так і в Наддніпрянській Україні. . Проте найбільшого значення для нього набуло знайомство з І. Франком, яке згодом переросло у велику творчу дружбу.

Про знайомство з Коцюбинським Іван Якович повідомляє 24 червня видатному діячу українського громадського руху, політичному вигнанцю М. Драгоманову: «З України були тут два люде: др. Галін з Києва і один молодий чоловік з Вінниці. З першим я не бачився, з другим говорив. Він белетрист…».

Листування між митцями розпочалося з листа Коцюбинського до Франка, датованого вереснем 1890 р., в якому він писав: «Якби Ви знали, як охоче читають Ваші оповідання усі мої знайомі…». Повідомляв також про свій намір виконати доручення львівських колег та відвідати Київ і могилу Т. Шевченка у Каневі, а ще про те, що надіслав ім підшивку газет «Подольские епархиальные ведомости» (1875, №15—21), яку згодом І. Франко використав у своїй науково-публіцистичній роботі.

У жовтні 1890 р. І. Франко надсилає лист-відповідь до М. Коцюбинського, в якому просить розповісти про відвідини Києва: «що Ви там бачили, з ким і про що балакали», а також запрошує до літературної співпраці: «На присилку Ваших творів я дуже цікавий. Думку про них я напишу Вам по щирості і буду старатись по змозі примістити їх де-небудь». [7] Улітку 1890 р. як кореспондент львівського журналу Коцюбинський подорожує до Канева на могилу Тараса Шевченка: «Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто тут похований…» – пише Коцюбинський у статті «Шевченкова могила», яка була надрукована 1891 року в журналі «Дзвінок». Власне, з цієї статті й починається друкування прозових творів Коцюбинського.