Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Цікаво відзначити, що і в індомовних гіссарських пар'я в Узбекистані теж наявний цей суфікс (Оранский, 49; примітка 13). Таке явище можна було б пояснити впливом іранських мов, в оточенні яких перебуває це індоарійське плем'я, якби подібне явище не фіксувалися серед новоіндійських мов, про що вже трохи мовилося. А на доповнення можна додати, що в мовах бенгальській та орія вторинні суфікси на означення сукупної множини повністю замінили первинні. Суфікс gula/guli, утворений з kula, поєднується з неособовими іменниками як у прямому, так і в непрямому відмінках (Зограф, 77).

З неіндоєвропейських мов сюди долучається тюркське ель / іль , яке виступає з такими ж функціями, що й індійське кула / куль та іранське хель / хіль і яке, очевидно, є дуже давнім запозиченням з іранських мов. Воно досить рясно представлене, наприклад, в іменах: Ельдар — «Опора роду/Рододержець» (тотожне інд. Кульдгар ), Ельвір — «Герой/Богатир роду» (тотожне інд. Кульвір ), Ельбан — «Захисник/Оборонець роду», Ельмурад — «Щастя роду» тощо. Слід зазначити, що більшість цих тюркських імен переважно іранського походження.

Існує подібне слово і в угро-фінських мовах: у вепсів слово kyla , що мало ті ж самі значення, що й у його індійських, іранських та тюркських родичів, зараз уживається в значенні «село»; йому у фінській, естонській та карельській мовах відповідає kula , надзвичайно давнє, що вказувало на територіальне розселення людей, які розмовляли однією мовою (Богданов, 66).

Знають терміни, споріднені з санскритським кула , хінді куль та скіфським кола слов'янські мови: укр. коліно — «рід», «походження» (пор. у Бориса Грінченка: «Одно — що вона пані великого коліна», тобто «високого роду»); покоління; колінник (у Срезневського) — «співплемінник», «одноплемінник»; сербохорватське коленович — «людина шляхетного походження», «знатна людина».

Отже, скіфське кола , індійське кула / куль , іранське хель / хіль та інші іномовні відповідники — надзвичайно важливий суспільний термін на означення сукупності людей. Він справді найістотніша прикмета кожної давньої людської спільноти. На думку відомого мовознавця В.М.Ілліч-Світича, в основі кула , ареал якого охоплює величезні простори Євразії, збереглося першорядне поняття соціального характеру — назва родового об'єднання, перенесена в окремих групах на сімейне або територіальне об'єднання (ОСНЯ, 363). Тож і не дивно, що цей термін, по-своєму видозмінений в різних мовах, увійшов у важливі для первісного суспільства терміни й поняття, пов'язані з роди<63>ною, родом, родоводом, родовитістю, походженням, знатністю. А також в імена, назви, теоніми й етноніми, одним із яких і є сколоти . Відбився цей термін і в імені першого скіфського царя — Колаксай . Ім'я це означає «Цар племені» й первісно постало з терміну на означення племінного ватажка, а з часом перетворилося на повнокровне чоловіче ім'я.

Що ж до етноніма сколоти , то в ньому виразні три компоненти: с-коло - ти , де — ти (у Геродота — той ) грецьке закінчення множини, а кол(о) — «рід», «плем'я». Початкове с - в етнонімі — префікс сукупності, збірності, спільності; він, до речі, якраз і наявний у трьох останніх словах як су -, з - та с -. Підтверджує таку думку й санскрит, подаючи, зокрема, термін сакулья — «родич» (у 5–6 поколінні по чоловічій лінії): йому точно відповідає рос. «сородич». Санскритське са - тут і російське со - цілковито тотожні.

Отже, етнонім сколоти означає «роди», «племена», а коли точніше, то «співроди», «співплемена». Він є терміном на означення усієї сукупності скіфських племен. Що цілком узгоджується з Геродотом: за його часів скіфи жили окремими племенами, а на чолі їх стояли племінні ватажки, яких історик називає царями. Слушність Геродотових слів підтверджують імена скіфських родоначальників — Арпоксай, Ліпоксай та Колаксай , у яких компонент — ксай якраз і означає «цар»; утворене — ксай від індоіранської основи кшатр / хшатр — «сила», «влада». Від цієї ж основи походить і наше цар , широко відбите в українських прізвищах Цар, Царко, Царук, Царик, Царевич, Царенко, Цариченко тощо, а вони, в свою чергу, відбивають приналежність певної частини давньоукраїнської спільноти до воїнського, кшатрійського стану.