Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Якось зі своїми приятелями-витівниками Самба вирішив поглузувати з уславлених мудреців. Він вбрався вагітною жінкою і прийшов до них, мовляв, якщо ви такі розумні, то скажіть, хто в мене народиться: хлопчик чи дівчинка. Мудреці відповіли, що під жіночою одежею приховується Самба, а приведе він на світ залізного кия, який принесе погибель його родові, тобто ядавам, як і всім тим, хто докотився до нечуваного блюзнірства — насміхатися з мудреців. Пророцтво <53> збулося, а Самба захворів проказою і подався в Пенджаб, де постом і нечуваним подвижництвом здобув ласку Сур'ї, бога Сонця, який і зцілив його від тяжкої недуги. А вдячний Самба на честь свого рятівника спорудив на березі ріки Чандрабгаги храм Сонця-Сур'ї і запровадив поклоніння йому.

І в цьому міфі з «Махабгарати» чимало цікавого. Бо залізний кий, що про нього провістили мудреці, по-санскритському й буде — самба (СРС, 636). Водночас так називається і зброя Індри. По-друге, назва Чандрабгага складається з двох назв — Чандра й Бгага (мовою хінді Бгаг ). Чандра й Бгага — річки в Пенджабі, де й була записана «Рігведа». Давня назва Пенджабу — Аратта (DІ, І 109). До складу Аратти, як свідчить «Махабгарата», входили сінди й сувіри, а ці племена засвідчені античними авторами й на території Давньої України. Тобто дістає певну підтримку правомірність пов'язування назви Аратта і з Україною.

Пенджаб згадується у «Велесовій книзі» як Пандеб. Крім того, річки Чандра й Бгага мають своїх українських двійників — Буг і Шандру, яка тече в Київській області. На Бузі, як ми вже знаємо, жило індоарійське плем'я дандарії, дослівно «кияни». Ще одна пенджабська річка — Шатадру має свого українського семантичного двійника — Стоход. Цікаве й те, що й сьогодні в Пенджабі є свої «запорожці», яких налічується до 20 тисяч і які провадять такий самий триб життя, що й наші славні козаки: живуть спартанським життям, не одружуються, знають лише воїнську справу й носять жовто-блакитне вбрання.

Зі словом самба споріднене слово самбін — «веслувальник», «човняр» (СРС, 636), тобто воно є синонімом до слова дандін . Що іще раз змушує згадати літописця Нестора і його слова, що полянський князь Кий не міг бути перевізником, човнярем, оскільки він був князем. Але якраз через свій князівський статус Кий не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо човен відігравав неабияку роль в уявленнях і обрядах давніх слов'ян, зокрема киян. В українців і нині побутує прізвище Самбук , а на означення Києва Костянтин Багрянородний (Х ст.) подає назву Самбатас . Таке ж ім'я, Самбатас , мав і батько антського князя Хільбудія, про якого пише в УІ ст. Прокопій Кесарійський (Ловмяньский, 151). Імен із компонентом Самб - чимало в боспорських написах (КБН, 100, 370, 766 та ін.).

Мудрець Бгрігу, чоловік Пуломи, доводився дідом Деваяні, матері Яду й Турвашу, для яких він, отже, був прадідом. А за пуранами — давньоіндійськими билинами — Пулома теж основоположниця роду, так званих пауломів — «пуломиних», «нащадків Пуломи». Вони — відгалуження данавів індійського епосу, отже, і ядавів. Назва данави походить від імені асурки Дану, пов'язаної з первісними водами і тотожної українській Дані. Сином Дану <54> якраз і є Врітра — найголовніший і наймогутніший асур, битву якого з Індрою і досі зберігає український фольклор. А імена ведійської Дану й української Дани зберігають у своїх назвах річки Північного Причорномор'я — Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро.

Слід зазначити, що відомий український балтист Анатолій Непокупний, виходячи з ареальних міркувань, а не з міфологічних, як ми, доходить того самого висновку, що назву волинського озера Пульмо слід пов'язувати саме з ятвягами (Непокупный, 144).

Міф про царя Яяті й п'ятьох його синів особливо цікавий тим, що назви п'яти ведійських племен, тотожні іменам п'яти синів Яяті, напрочуд перегукуються з назвами балтійських і слов'янських племен, які ще в літописні часи компактно розміщувалися фактично поряд. Якщо ядави відповідають ятвягам, то по сусідству з ними жили туровці, яких можна співвіднести з ведійськими турвашу. Інше ведійське плем'я — друх'ю — співвідноситься зі слов'янськими дреговичами, дрегвою. Характерне те, як цар Яяті прокляв сина Друх'ю, коли той відмовився взяти батькову старість, а натомість віддати свою молодість: «Ти зі своїм родом підеш у місця, де єдиним засобом пересування буде тобі човен або пліт, А сам ти будеш у своєму племені не царем, а лише ватажком» (МДИ, 66). Ці слова дивовижним чином характеризують місцевість, на якій літописи застають дреговичів.