Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Добре збереглася в сучасних українців і пам'ять про жерців-брахманів, про яких згадується у «Влесовій книзі» і які на українському грунті прибрали форми рахмани : «постимося, як рахмани», <238> «на Юра-Івана, на рахманський Великдень», «віддам на рахманський Великдень», «рахманна земля», «рахманний кінь» і навіть «рахманна журба» у сучасних поетів. Сюди ж долучаються українські прізвища Рахман, Рахманин, Рахманюк, Рахманенко , село Рахмани на Волині, де існує рясний «індійський» пласт. Є також повір'я: коли на Великдень шкаралупу з освячених крашанок кинути в річку, то вона допливе до моря і сповістить рахманів, що настало свято.

Таким чином, напрошується висновок, що українцям у давнину був добре відомий чотиристановий подія суспільства, як і давнім індійцям.

Індра оспівується у ведах не тільки за незмірну силу, а й за любов до соми — священного хмільного напою. Від нього ватажок небесного воїнства стає ще дужчим і нестримнішим. А у «Влесовій книзі» часто згадується інший напій — суриця. На дощечках За, 4б, 5а та інших мовиться, що цей хмільний трунок п'ється на знак благості й спілкування з богами і навіть дається рецепт приготування його:

«Одставляєм на сонці молоко наше, у травах заночі утовчемо до нього щавлю і тнитрав'я і дамо йому суритися, і це єсть наша стара пошана богам і буде зв'язком між нами. Се жертва наша сура на дев'ятисилі і шавлі удіяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну проціджена…»

Сура, суриця, поза сумнівом, тотожна ведійській сурі, яка, поряд із сомою, використовувалася для певних обрядів. Скажімо, одноденний воїнський обряд ваджапея , який передує більш важливому обряду раджасуя , передбачає перегони на колісницях і пиття сури, яка в іишик ритуалах заборонена, Цей обряд здійснювали царі та воїни. Тож уживання сури було притаманне переважно воїнському станові.

Слово сура у ведїйсвкому санскриті виводиться з кореня су «проціджувати», «дистилювати спиртний напій», «вичавлювати» (Гусева, 167). Індійці знають богиню вина на ім'я Сура. Вона постала з Молочного океану, коли його сколочували боги й асури, щоб добути амріту — трунок безсмертя, тотожний грецькій амброзії. Сама ж богиня Сура називається донькою найдавн!шого ведійського божества Варуни — покровителя воїнського стану і царської (князівської) влади, тотожного Дажбогові — покровителеві русичів. Через те вона має й назву Варуні. Те, що суру добули з Молочного океану, має, очевидно, засвідчувати зв'язок її з молоком. Як, до речі, й соми, що її дехто пов'язує то з кумисом, то з хмелем. Назва сура дожила до нинішніх часів, і тепер так в Індії називають саморобне вино.

Враховуючи, що приготувания сури пов'язане з сонцем-сур'єю і що індійське с часто-густо відбивається як іранське х / г, можна ви<239>словити припущення, що наша горілка, горівкбра пов'язана не зі значенням «горіти», а зі словом сура , по-іранському хура (укр. гуральня ). Тим більше, що на озна чення горілки є варіанти зорівка, сирівець тощо.

Відомий лікар-фітотерапевт Є.С.Товстуха вважає суру священним напоєм праукраїнців і подає кілька відновлених рецептів її (Товстуха, 317–321). Дивовижно, але цей цілитель-фітотерапевт, у Яготині живе на вулиці Гирича, а Гирич напрочуд перегукується з епітетом Шіви — Гіріш , який означає «Гірський бог». А Шіва, сам найперший лікар і зцілювач, є покровителем медицини.

Принагщно відзначимо, оскільки зайшлося про Сур'ю-Сонце, що санскритське сур'я вживається в двох значеннях — «сонце» і «цар». Так само, як сонце має епітет Сурадж , де радж знову-таки «цар», а Су - приставка, яка надає основному слову вищого ступеня якості. Тобто епітет цей дослівно означає «Прекрасний цар»(СРС, 745; ХРС, ІІ 735) і співвідноситься з Сурожем та сонячною країною, про яку мовиться у «Влесовій книзі» неодноразово. В певному розумінні Сурож цілком може вважатися Сонячним Містом.

Із Сурожем пов'язаний і князь Бравлин, згадуваний у «Влесовій книзі». У «Житії Стефана Сурозького» мовиться, що якийсь князь іменем Бравлин з руською раттю з Новгорода повоював землю від Херсона до Корчева й Сурожа. Це було навряд чи пізніше 800 року. Деякі дослідники воліють пов'язувати цього князя з Великим Новгородом, забуваючи, що в Криму був свій Новгород — колишній Неаполь Скіфський біля нинішнього Сімферополя. «Житіє» розповідає, що Бравлин з великою силою підійшов до Сурожа й десять днів штурмував його, поки взяв. Він увійшов у церкву св. Софії, розбив двері, де стояла могила святого й пограбував її. А тоді раптом на губах його виступила піна. Він закричав, щоб його воїни повернули награбоване і негайно залишили місто.