Томаш Габісь: Релігія Голокосту

Складається часом враження, що деякі християнські теологи навернулися до релігії Голокосту. Вже в промові Івана Павла IIу 1978 році в Аушвіці, в якій він говорив про «Голгофу наших часів», можна було відчути, як він піддався теологічним категоріям релігії Голокосту. Єврейський філософ Еміль Факенгайм(Emil Fackenheim) пише: «Чим є муки на хресті порівняно з муками матері, чию дитину вбивають під голосний регіт чи в такт віденського вальсу?» З цієї причини Елі Візельу своєму «Зверненні» (краще сказати проповіді) в Кєльце (Kielce) називав присутність хрестів в Аушвіці богохульством і вимагав їх усунення. Щоправда, він також вважає неприпустимою присутність там й зірок Давида. У «Листі до католицького друга в Польщі», який був надрукований 16 липня 1996 року в Gazeta Wyborcza, Візельписав: «Я проти будь-яких релігійних символів в Біркенау, також проти зірки Давида. (...) Біркенау сам є символом чи пам’ятником. Залишки димарів, бараків, дерева, попіл, мовчання: ніщо інше не належить до цього цвинтаря, що не має собі рівних».

В рамках релігії Голокосту зірка Давида є другорядним символом. Газові камери, димарі крематоріїв, бараки, попіл - все це було перетворено в священні символи та реліквії релігії Голокосту, і тільки вони мають право залишитися в Аушвіці.

Релігія Голокосту не задовольняється тим, щоб затьмарити та витіснити християнство. На християнство звалюється відповідальність за Голокост, воно опиняється на лаві підсудних. (Певні єврейські автори ідуть ще далі; наприклад, Арнольд Мостовічвважає, що на лаві підсудних повинні опинитися усі народи, крім єврейського, та всі релігії, за винятком юдейської. За цією логікою всі неєвреї проголошуються проклятими, а євреї підносяться до рівня обвинувачів, суддів та проклинаючих. Таким чином підтверджується вибраність народу та вищість його релігії.)

Голокост вважає негативною вершиною християнство. Воно таким чином втрачає право на існування та мусить дати дорогу новій релігії. Її папа Елі Візельпроголошує ex cathedra: «Розумний християнин знає, що в Аушвіці помер не єврейський народ, а християнство» (Weltwoche, 26 січня 1995). Таким чином відбуваються зміни традиційної християнської теології: на місці відповідальних за смерть Христаєвреїв опиняються християни, які несуть вину за смерть євреї в Голокості. Врешті-решт відповідальність звалюється на засновника християнського віровчення: без Христанемає християнства, без християнства - Голокосту. Від Христаведе пряма дорога до Гітлера, який уклав конкордат зі Святим Престолом і до кінця свого життя платив церковний податок - це є «нещасна історіософія» релігії Голокосту.

Ґринбергпише, що християни в часи Римської імперії заклали основи сучасного антисемітизму, який вилився у Голокост, та стверджує: «Ненависть, яка привела до цього злочину, виросла з християнського антисемітизму. Цей антисемітизм зробив з євреїв дійсно вибраний народ - вибраний серед інших для Голокосту.»

Щоб релігія Голокосту остаточно отримала перемогу, бракує одного: християни повинні самі визнати свою вину. Цей процес якраз іде повним ходом. У 1987 році Святий Престол був змушений представити представникам єврейства проект документа, який, серед іншого, містить твердження, що «релігійний антисемітизм» був «важливою складовою Голокосту». Цей проект було представлено пресі, проте ніколи офіційно не опубліковано. У 1994 році Corriere della Sera опублікувала довгу статтю з назвою «Голокост: Церква звинувачує себе». У ній йшла мова про проект, що укладався в Ватикані, в якому стверджувалося, що традиція традиційного та церковного антисемітизму була головним елементом на шляху до Голокосту; далі документ повинен був містити зізнання про те, що Церква дійсно протиставилася расистському геноциду». У коментарі до нього рабин Марвін Гір(Marvin Hier) з центру Сімона Візенталя (SimonWiesenthal) торжествує: «Швидше за все цей документ фактично міститиме історичне зізнання Церкви про те, що бере на себе вину за те, що не відвернула Голокосту» ( Gazeta Wyborcza № 126, 1994).

У зв’язку з справою абата П’єрафранцузький єпископат видав звернення, у якому, серед іншого, було наступне: «Церква знає, що вона повинна визнати свою відповідальність за Голокост, і вона вже почала це робити» ( Gazeta Wyborcza, 27./28. липня 1996 ).

Коли Святий Престол врешті-решт опублікує офіційний документ, у якому визнається «співпровина Церкви за Голокост» - а французький єпископат вже вказав шлях до цього, - тоді капітуляція християнства перед релігією Голокосту буде доконаним фактом. Одночасно християнство підлягатиме подальшому юдаїзації та існуватиме, на основі своїх звичайних ритуалів, тільки як загумінкове явище в рамках всесвітньої релігії Голокосту. Прокляття спадатиме на кожного, хто має хоча б найменший сумнів в релігії Голокосту. Таке прокляття вже впало з боку французького єпископату на абата П’єра. Його колишній друг, єврей за походженням, кардинал Люстіже(Lustiger), дистанціювався від його поглядів, тому що «він не тільки настоює на теологічному антиюдаїзмі, але й перейшов навіть до нападів на ізраїльську політику, сіонізм та євреїв» (Gazeta Wyborcza, 27/28 липня 1996). Врешті-решт абат П’єрбув змушений публічно відректися від своїх «гріхів».