Зиґмунд Фройд - По той бік принципу задоволення

Ми маємо висвітлити ще один аспект становища живої бульбашки з її корковим шаром, що сприймає подразнення. Цей невеличкий суб’єкт живої матерії обертається у безмежному довкіллі, зарядженому енергією величезної сили, і якби він не був забезпечений захистом від подразників, то давно загинув би під дією могутніх подразнень. Він забезпечує себе захистом за допомогою того, що його зовнішня поверхня змінює структуру, властиву живому, і стає до певної міри неорганічною: тепер уже, у вигляді особливої оболонки або мембрани, він стримує подразнення, тобто дбає про те, щоб енергія зовнішнього світу поширювала тільки невелику частину своєї сили на ті шари, що залишилися живими з найближчих. Ці шари, захищені від більшого обсягу первісної сили подразнення, можуть відтак цілковито віддатися засвоєнню всіх допущених до них подразнень. Натомість зовнішній шар, завдяки своєму відмиранню, оберігає дедалі глибші шари від такої долі – принаймні доти, поки подразнення не досягає сили, здатної пробити цей захист. Для живого організму такий захист від надміру подразнень є, мабуть, завданням важливішим, ніж навіть сприйняття подразників; його забезпечує власний запас енергій, найбільше прагнення якого захищати свої особливі форми перетворення цієї енергії від нівелювання – власне, від руйнівного впливу енергії ззовні, яка, за інтенсивністю, перевищує його власну. Сприйняття подразнень головним чином має на меті орієнтуватися в напрямку і властивостях подразнень, що надходять ззовні, а для цього виявляється достатнім брати із зовнішнього світу лише невеликі проби й оцінювати їх у невеликих дозах. У високорозвинених організмів сприйнятливий корковий шар колишньої бульбашки давно заховався вглибину організму, залишивши на поверхні тільки частину своєї площі під безпосереднім загальним захистом від роздратування. Це органи чуття, які мають пристосування для сприйняття специфічних подразників і спеціальні засоби для захисту від надміру інтенсивних подразнень і затримки неадекватних видів подразнень. Для органів чуття характерним є те, що вони переробляють лише дуже незначну кількість зовнішнього подразника, тобто вони беруть із довкілля лише його найдрібніші зразки. Органи чуття можна порівняти із щупальцями, що обмацують зовнішній світ, а потім знову ховаються від нього.

Я дозволю собі на цьому місці коротко торкнутися питання, яке заслуговує на ґрунтовне вивчення. Кантове твердження про те, що час і простір становлять необхідні форми нашого мислення, сьогодні, з огляду на деякі встановлені психоаналізом дані, підлягає певному перегляду. Ми переконалися, що несвідомі душевні процеси лежать «поза часом». Це, перш за все, означає, що вони не впорядковані хронологічно, час нічого в них не змінює, уявлення про час немає сенсу до них застосовувати. Цю негативну властивість можна ліпше зрозуміти шляхом порівняння зі свідомими психічними процесами. Наше абстрактне уявлення про час майже залежить виключно від якості роботи системи W-Bw і має відповідати самосприйняттю цієї останньої. За такого способу функціонування системи має обиратися інший шлях захисту від роздратування. Я знаю, що ці твердження видаються доволі туманними, але змушений тут обмежитися такими натяками.

Ми зазначали, що жива бульбашка має бути забезпечена захистом від подразників із довкілля. Перед тим ми також стверджували, що найближчий її корковий шар має бути диференційованим органом для сприйняття подразнень ззовні. Цей чутливий корковий шар, майбутня система Bw, отримує збудження також зсередини. Розташування цієї системи між зовнішніми і внутрішніми впливами та відмінності умов для впливів із того чи іншого боку є вирішальними обставинами для роботи цієї системи та всього психічного апарату. Проти зовнішніх впливів існує захист, який зменшує силу цих подразнень до вельми помірних доз; щодо внутрішніх впливів, такий захист неможливий, збудження глибоких шарів безпосередньо і не зменшуючись поширюється на цю систему, причому характер перебігу цих процесів викликає низку відчуттів задоволення і невдоволення. У всякому разі збудження, що походять від них, ліпше відповідають способу роботи цієї системи за своєю інтенсивністю і за іншими якісними властивостями (наприклад, за своєю амплітудою), ніж роздратування, спричинені подразниками з довкілля. Усі ці обставини остаточно визначають дві речі: по-перше, переважання над усіма зовнішніми подразненнями відчуттів задоволення і невдоволення, які виступають індикаторами процесів, що відбуваються всередині апарату; по-друге, діяльність, спрямовану проти таких внутрішніх збуджень, які призводять до надмірного збільшення невдоволення. Звідси може виникнути схильність ставитися до них таким чином, ніби вони здійснюють свій вплив не зсередини, а ззовні, щоб до них можна було застосувати ті ж самі захисні заходи, що застосовуються проти зовнішніх подразників. Таким є походження проекції, що їй належить така вагома роль у виникненні патологічних процесів.